Золотий черевичок
Час читання казки: 15 хвилин
Були собі дід та баба. І у діда була дочка, і у баби була дочка.
От баба й каже дідові:
— Купи, діду, бичка, щоб було що нашим дочкам пасти!
Дід поїхав на ярмарок та й купив бичка.
От баба свою дочку любить і жаліє, а дідову весь час сварить. А дідова дочка була дуже працьовита, а бабина — ледача.
От баба каже дідовій дочці:
— Іди, доню, бичка пасти! Та на тобі дві мички прядива, щоб ти його й змотала, і спряла, і виткала полотно, і вибілила, та й додому принесла (зробила гарну білу тканину)!
Дівчина взяла прядиво та й погнала бичка пастися.
От бичок пасеться, а вона сидить та й плаче. Бичок і каже:
— Скажи мені, дівонько, чого ти плачеш?
— Як же мені не плакати, коли мачуха наказала мені це прядиво спрясти, виткати з нього тканину, вибілити її та ще й додому принести!
— Не журися, дівчино, усе буде добре. Лягай та відпочинь!
Вона лягла і заснула. А коли прокинулася, то побачила: прядиво вже спрядене, нитки змотані, а полотно виткане й вибілене — хоч зараз сорочку шити!
Увечері дівчина пригнала бичка додому й віддала бабі полотно. Баба взяла його та й заховала, щоб ніхто не бачив, що дідова дочка виконала всю роботу.
Наступного дня баба каже своїй дочці:
— Жени, доню, бичка пасти! Та ось тобі мичка прядива: якщо спрядеш — добре, а ні — то й так принесеш.
Погнала вона бичка пастися, а сама лягла та й проспала цілий день. Нічого не робила.
Увечері пригнала бичка з поля та й віддала бабі прядиво.
— Ой, мамо, так у мене голова боліла цілий день, що я й за веретено не бралася. Сонце дуже напекло.
— Ну, нічого, — каже баба. — Ляж та відпочинь.
На другий день баба знову посилає дідову дочку:
— Вставай, доню, бичка пасти! Та на тобі цілий круг прядива. Треба його обробити, спрясти, змотати, виткати полотно, вибілити його та ввечері додому принести!
Погнала дівчина бичка в поле пастися. От бичок пасеться, а вона стоїть під вербою, перебирає прядиво та гірко плаче.
А бичок підходить та й питає:
— Скажи мені, дівонько, чого ти плачеш?
— Як же мені не плакати, коли мені наказали стільки всього зробити?
І дівчина розповіла йому про своє горе.
— Не журися, дівчино, усе буде добре. Лягай та відпочинь!
Вона прилягла. Та хіба ж їй спалося? Та все ж трохи задрімала. А коли настав вечір, побачила: усе прядиво вже оброблене, нитки спрядені й змотані, а полотно виткане та вибілене — хоч зараз сорочки ший!
Увечері дівчина пригнала бичка додому й віддала бабі полотно.
А баба думає собі:
— Ото дівчина! Як вона всю роботу поробила? Це їй, мабуть, бичок допомагає…
І розсердилася баба ще більше.
Тоді каже дідові:
— Продай та й продай, діду, бичка! Бо з твоєї дочки ніякої роботи нема: пожене бичка пасти, а сама цілий день спить!
— То й продам, — відповів дід.
Почула це дівчина, пішла до загороди та й гірко заплакала. Підійшов до неї бичок і питає:
— Скажи мені, дівонько, чого ти плачеш?
— Як же мені не плакати, коли хочуть тебе продати!
— Не журися, — каже бичок. — Усе буде добре. Коли мене продадуть, попроси бабу дозволити тобі прибрати хлів після мене. Там ти знайдеш золоте зернятко. Посади його в землю — і виросте з нього чарівна верба. А коли тобі буде потрібна допомога, приходь до тієї верби — і матимеш усе, що забажаєш.
От дід і продав того бичка доброму чоловікові.
Тоді дівчина попросилася у мачухи:
— Піду я, мамо, хлів після бичка приберу!
А мачуха й каже:
— Авжеж, хто ж прибере, як не ти, моя дитино!
Пішла дівчина до хліва прибирати. Дивиться — а там лежить та сяє маленьке золоте зернятко. Вона взяла його, посадила перед порогом, полила водою та й пішла до хати.
Коли наступного ранку всі прокинулися, то побачили диво: із маленького золотого зернятка виросла велика верба. А під вербою з’явилася криниця з такою чистою й холодною водою, що кращої не було на все село.
Минув час, настала неділя. Баба гарно вбрала свою дочку й повела її до церкви. А дідовій дочці наказала:
— Натопи піч, приготуй обід, поприбирай у хаті. А ще ось тобі полотно — поки я повернуся з церкви, щоб і сорочка була готова!
Баба зі своєю дочкою пішли до церкви, а дівчина швидко все зробила: і піч натопила, і обід зварила, і в хаті прибрала.
Потім пішла до чарівної верби та й промовила:
— Вербо яра, відчинися, відкрийся — Ганна-панна іде!
І верба відчинилася. Вибігли звідти гарні панночки та й питають:
— Панно наша люба, панно наша мила, чого ти бажаєш?
Розповіла їм дівчина про своє бажання.
— Допоможіть мені гарно вбратися, бо хочу поїхати до церкви!
Тоді панночки швидко взялися до роботи: одягли її в красиву шовкову сукню, взули золоті черевички. Під’їхала розкішна карета, запряжена кіньми, і дівчина поїхала до церкви.
Коли вона увійшла до церкви, усі люди здивовано озирнулися.
— Хто це така? Може, князівна? А може, королівна? Такої красуні ми ще ніколи не бачили!
А в церкві того дня був царенко. Побачив він дівчину й не міг відвести від неї очей. Стоїть і дивиться тільки на неї. А придворні та всі люди навколо теж милуються її красою.
Ніхто не знав, хто ця прекрасна дівчина.
Закінчилася служба, і дівчина швидко поїхала додому. Там вона зняла своє гарне шовкове вбрання, перевдяглася у простий одяг і сіла біля віконця, ніби весь час була вдома.
Незабаром повернулася баба з дочкою.
— А що, обід зварила? — питає баба.
— Зварила, — відповідає дівчина.
— А сорочку пошила?
— І сорочку пошила.
Посідали всі обідати. Баба почала розповідати про красуню, яку бачила в церкві.
— Ой, яка ж гарна панночка там була! Така вродлива, що навіть царенко не міг очей від неї відвести!
А тоді подивилася на дідову дочку та й каже:
— А ти хоч би святкову сорочку вдягла та причепурилася трохи.
Минув ще тиждень, настала друга неділя. Баба знову гарно вбрала свою дочку та повела її до церкви.
А дідовій дочці знову наказала багато працювати.
Та дівчина швидко впоралася з усіма справами й побігла до чарівної верби.
— Відчинися, відкрийся, вербо яра, Ганна-панна іде!
Верба відчинилася, а звідти вибігло ще більше гарних панночок.
— Панно наша люба, панно наша мила, чого ти бажаєш?
Дівчина попросила те, що було потрібно. Панночки швидко вбрали її в розкішний одяг, взули золоті черевички, і вона знову поїхала до церкви.
А царенко побачив дівчину та й стоїть, мов зачарований, — не може очей від неї відвести! Почали люди розпитувати одне одного:
— Хто ж ця красуня?
Та ніхто не знав відповіді.
Стали думати, як дізнатися, хто вона така.
Тоді царенко сказав:
— Хто допоможе мені знайти цю панночку, тому я подарую мішок золотих монет!
Довго радилися, довго розпитували, але нічого не могли з’ясувати.
А був у царенка веселий і кмітливий помічник. І каже він:
— Я знаю, як знайти цю дівчину.
— Як? — зрадів царенко.
— А ось як. Покладемо трохи смоли там, де вона стоїть у церкві. Коли дівчина поспішатиме додому, один її золотий черевичок прилипне до підлоги, а вона цього навіть не помітить.
Царські слуги швидко виконали його задум.
Закінчилася служба. Дівчина поспішила додому, а один золотий черевичок залишився в церкві. Вона цього навіть не помітила.
Повернувшись додому, дівчина перевдяглася у свій простий одяг і сіла біля вікна чекати.
Тим часом люди повернулися з церкви та розповідали, як сумує царенко за прекрасною незнайомкою і як хоче дізнатися, хто вона така.
А баба ще більше сердилася на дідову дочку, бо та знову впоралася з усією роботою.
А царенко все думав про красуню і дуже засмучувався, що не знає, де її шукати.
По всьому царству почали шукати дівчину, яка загубила золотий черевичок. Але ніхто не знав, кому він належить.
Тоді цар наказав своїм слугам обійти всі міста й села та знайти власницю черевичка.
Царські слуги ходили від хати до хати й приміряли золотий черевичок усім дівчатам. Кому він підійде, та й стане дружиною царенка.
Побували вони і в князів, і в багатих купців, і в панянок. Але нікому черевичок не підходив: то завеликий, то замалий.
Тоді вирішили шукати серед простих людей.
Довго вони ходили дорогами, поки зовсім не втомилися.
— Де б нам відпочити та води напитися? — кажуть.
Раптом побачили біля однієї хати гарну вербу, а під нею — криницю з чистою водою. Підійшли вони туди.
З хати вийшла баба.
— Скажіть, бабусю, у вас є дочка? — запитали слуги.
— Є, є, — відповіла баба.
— Одна чи дві?
— Дві. Одна моя, а друга — дідова.
— Ми шукаємо дівчину, якій належить золотий черевичок.
— Добре, — каже баба.
Покликала свою дочку:
— Іди, доню, вмийся, гарно вдягнися та покажи ніжку!
А дідову дочку сховала подалі й наказала сидіти тихо.
Увійшли слуги до хати та стали приміряти черевичок бабиній дочці.
Та він їй не підійшов.
Тоді вони запитали:
— А де ж ваша друга дочка?
— Та вона проста дівчина, — відповіла баба. — Навіщо вона вам?
— Нічого, покличте й її.
Довелося дідовій дочці вийти.
Баба лише бурчала:
— Хоч би причепурилася трохи…
Але щойно дівчина взула золотий черевичок, як він підійшов їй ідеально.
Царські слуги дуже зраділи.
— Ось кого ми шукали! — сказали вони. — Ми заберемо цю дівчину до палацу.
— Та навіщо вона вам? — дивувалася баба.
— Саме її шукає царенко, — відповіли слуги. — Вона поїде з нами!
Баба ніяк не хотіла відпускати дівчину.
— Як же так? Невже ця дівчина стане дружиною царенка?!
Дуже вже їй хотілося, щоб до палацу поїхала її рідна дочка.
Але царські слуги сказали:
— Збирайся, дівчино, поїдеш із нами.
— Почекайте хвилинку, — відповіла дівчина. — Я лише трохи причепурюся.
Пішла вона до чарівної верби. Там панночки вбрали її в розкішний одяг, взули золоті черевички та прикрасили, як справжню князівну.
І стала така гарна, що ні змалювати, ні згадати — тільки в казці сказати!
Коли дівчина повернулася до хати, усі так і завмерли від подиву. Навіть баба не знайшла що сказати.
Посадили дівчину в карету та й поїхали до палацу. А верба за нею побігла й біля палацу рости стала.
Побачив її царенко — і дуже зрадів.
— Швидше, тату, благословіть нас на шлюб! — попросив він царя.
Цар благословив молодих, і незабаром вони одружилися.
А потім справили велике й веселе весілля, на яке зібрався весь світ.
От вони й живуть та хліб жують.
Читайте також малюкові та собі:
- Інші Народні казки
- Казочка українською КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА
- Українська народна казка РИСЬ-МАТИ
Цікавий факт
У багатьох народних казках чарівні помічники допомагають добрим і працьовитим героям подолати труднощі. У казці «Золотий черевичок» таким помічником спочатку був чарівний бичок, а потім — верба, що виросла із зернятка. Верба здавна вважалася в Україні особливим деревом, символом життя, добра та допомоги.
Словникова робота для розвитку мовлення
- Мачуха — нерідна матір, дружина батька.
- Дідова дочка — донька діда від першої дружини.
- Бичок — молодий бик.
- Ярмарок — велике місце, де люди продають та купують різні речі.
- Прядиво — волокна, з яких прядуть нитки.
- Веретено — тонка виточена паличка, за допомогою якої робили нитки.
- Полотно — тканина, з якої шили одяг.
- Карета — великий красивий віз для поїздок, запряжений кіньми.
- Церква — будівля, куди люди приходять молитися.
- Царенко — син царя, молодий принц.
- Царедворці — люди, які допомагали царю та жили при палаці.
- Вінчання — святковий обряд одруження.
- Причепуритися — гарно вбратися, причесатися, зробити себе охайним.
- Рам’я — простий, бідний одяг.
Питання до казки «Золотий черевичок»
- Хто жив у хаті?
- Як ставилася баба до своєї дочки?
- Як ставилася баба до дідової дочки?
- Кого купив дід на ярмарку?
- Куди баба посилала дідову дочку?
- Хто допомагав дівчині виконувати важку роботу?
- Що наказала зробити баба з бичком?
- Що знайшла дівчина в хліві?
- Що виросло із зернятка?
- Куди пішла дівчина в неділю?
- Хто допоміг їй гарно вбратися?
- У що була взута дівчина?
- Хто побачив дівчину в церкві?
- Що загубила дівчина?
- Як шукали власницю золотого черевичка?
- Кому підійшов золотий черевичок?
- Чим закінчилася казка?
Поговоримо про казку
- Якою була дідова дочка?
- Чому бичок допомагав дівчині?
- Як ставилася мачуха до дідової дочки?
- Чому дівчина не скаржилася на свою долю?
- Як ти думаєш, чому із зернятка виросла чарівна верба?
- Чому царенко закохався в дівчину?
- Хто тобі найбільше сподобався в казці? Чому?
- Які риси характеру допомогли дідовій дочці?
- Чого навчає нас казка «Золотий черевичок»?
Завдання для найменших
- Покажи дідову дочку.
- Покажи бичка.
- Покажи вербу.
- Покажи золотий черевичок.
- Хто був добрим у казці?
- Хто допомагав дівчині?
- Покажи, як дівчина працює.
- Покажи, як дівчина сумує під вербою.
- Покажи, як дівчина радіє.
- Усміхнися, як царенко, коли знайшов власницю золотого черевичка.
Рухлива гра «Чарівна верба»
На підлозі позначають місце — «вербу».
Дитина рухається по кімнаті. Дорослий промовляє:
- «Вітер дме!» — дитина бігає.
- «Дощик!» — присідає.
- «До верби!» — швидко біжить до позначеного місця.
- «Панночка (або царенко) до церкви!» — красиво крокує, ніби в ошатному вбранні.
