Про Оха-чудотвора
Час читання казки: 6 хвилин
Був собі в одного хазяїна син, було йому двадцять років, але з печі не злазив, був лінивий-преледачий: нічого не хотів робити. Куди б його батько не водив, повернеться додому — та й на піч.
— Віддам я його кудись у найми, — думає батько. — Може, він і розуму набереться.
Повів батько в місто сина через ліс, сів на пеньок відпочити.
— Ох, — зітхнув батько.
Аж вилазить з-під пенька дідочок — маленький, з бородою по самі коліна.
— Чи ти мене звав?
— Нічого я тебе не звав.
— А чого ти казав «ох»?
— Ну, втомився, значить.
— Тож я і є Ох… А куди ти того парубка ведеш?
— Та хочу віддати кудись у найми.
— То дай мені його, а через рік прийдеш за ним. Як упізнаєш — твій буде, а не впізнаєш — мій залишиться.
— А куди ж я прийду?
— А на оцей самий пеньок прийдеш, сядеш, скажеш: «Ох!» — і я буду тут.
Віддав батько сина дідові, а Ох завів його в підземелля та й заставив дрова рубати. Рубав, рубав хлопець, виліз на дерево та й заснув. А внизу горів костер. Скотився хлопчина з дерева — та в костер. Та й загорівся.
Злетіла вгору маленька іскринка, дідок схопив її, обмив у воді — і став хлопець стрункий і гарний, мовби нічого лихого з ним не трапилось.
Зранку знову хлопець узявся рубати дрова: робота вже так і горіла в його руках. І дід довольний, не натішиться його спритністю.
Минув рік… Прийшов батько в ліс, сів на пеньочку і знов каже:
— Ох!..
Тут і з’явився перед ним дідок — маленький, з бородою по самі коліна.
— Ну що, прийшов за сином?
— Прийшов.
— Дивись: упізнаєш його — твій буде, не впізнаєш — мій буде.
Випустив дідок на галявину сто жеребців — усіх однакових, однієї масті.
— Котрий твій? Упізнавай…
Дивився, дивився батько: всі жеребці однакові, однієї масті. Де ж між ними може бути його син? Не впізнав.
— Ну, то йди, через рік знов прийдеш, — каже Ох. — До трьох разів питатиму тебе: як вгадаєш — буде син твій, не вгадаєш — буде мій.
Пішов ні з чим батько додому.
Знов минув рік. Прийшов батько знову в ліс, сів на пеньочку і каже:
— Ох!..
Тут і з’явився перед ним дідок — маленький, з бородою по самі коліна.
— Ну що, прийшов за сином?
— Прийшов.
— Ну, дивись: упізнаєш сина — твій буде, не впізнаєш — мій буде.
Випустив Ох сто голубів. Позліталися вони на галявину, клюють пшеничку.
— Ні, — каже батько, — не впізнаю свого сина.
— Ну, то йди… Через рік знову прийдеш, як не впізнаєш — то вже хлопець буде мій.
Пішов Ох у своє підземелля, а син перекинувся пташиною, полетів за батьком, догнав його в дорозі і каже:
— Татку, на третій рік дід випустить нас півнями. Котрий із них буде накульгувати на одну ногу, то буду я.
Минув ще рік… Прийшов батько у ліс, сів на пеньок і знову каже:
— Ох!
Вилез Ох з-під пенька, випустив на галявину зграю когутів, насипав їм пшона, а один когут не їсть, усе накульгує на одну ногу.
Батько й каже дідові:
— Ото мій.
— Ну, забирай, якщо твій.
І з когута став красивий і стрункий хлопець.
Іде батько з сином додому, а якісь паничі їдуть лісом, з ними зграя собак. Син і каже:
Тут хлопець стукнувся об землю головою і став великим гончим собакою.
— Дядьку, продайте нам собачку, — кажуть паничі до батька.
— О, що ви?
А хлопець, що став гончим собакою, і шепче батькові:
— Продай мене, але цепки не продавай.
— Добре… Триста гривнів коштує.
Купили паничі собаку… Побіг він у ліс, перекинувся на хлопця і повернувся до батька. Пішли разом додому.
В неділю каже син батькові:
— Татку, ведіть мене на базар. Я зроблюся конем файним, і продасте мене. Але вуздечки не продавайте.
Так і зробили. Повів батько на базар коня. А кінь — як намальований! Назбиралося всяких купців. Аж тут підійшов кривий дядько.
— Здорові були, батьо! Продаєте коня?
— Продаю.
— Скільки хочете?
Назвав батько ціну. Відрахував кривий дядько гроші, розплатився, забрав коня.
— Е ні, вуздечки не дам, — каже батько.
— Даю ще тобі сто гривнів… Як же я без вуздечки коня поведу?
Віддав батько і вуздечку, пішов з грішми додому.
А кривий дядько і каже до коня:
— Ну що, попався? А то і був Ох, що перекинувся на кривого дядька. — Уже батько вторгував за тебе гроші? Тепер ти від мене не викрутишся.
Повів Ох коня, аж захотів у дорозі вельми пити. Прив’язав коняку до дерева, пішов у корчму попити води.
Аж іде гарна дівчина, і кінь до неї каже:
— Дівчино, одв’яжи мене, то я тобі грошей багато дам.
Дівчина одв’язала коня, а тут притьмом вискочив Ох із корчми та й до коня. А кінь — до річки та у воду. Ох — за ним. Кінь зробився окунем, а Ох — щукою.
Завирувала вода в річці: не може щука схопити окуня.
— Повернися головою, побалакаємо, — просить щука окуня.
— А мені нема про що балакати з тобою, — відказує окунь.
Ганялася, ганялася щука, ніяк не піймає окуня. Втомився вже й окунь, аж бачить: дівчина край берега пере шмаття. Вискочив окунь на берег та й зробився золотим перснем. Дівчина схопила його — і на палець. Та й пішла додому.
Не гайнує даремно часу щука: перекидається на знатного купця, іде слідом за дівчиною в хату та й каже її батькові:
— Нехай мені ваша дочка віддасть мій золотий перстень. Я ніс його до царя в подарунок і згубив.
Батько до дочки:
— Віддай же, дочко, персня панові.
— Ні, не віддам. Я прала на річці і знайшла його.
Став сварити батько дочку. Вийняла вона перстень і зі злості об землю ним трах! А той перстень на пшоно розсипався. Купець одразу ж перекинувся на півня та й давай визбирувати зерно. А одна пшонина закотилася непомітно під лаву.
Визбирав півень пшоно, вискочив крізь відчинене вікно у двір та й зник.
Дочка й каже батькові:
— Бачите, татку, який то купець? То чаклун.
A з-під пшонини, що закотилася під лаву, зробився парубок — стрункий та красивий. Побачила дівчина його, уподобала, скоро вони й побралися.
Довго жили-поживали і горя не знали.
Цікавий факт!
У давніх українських казках часто зустрічаються чарівні дідусі, які випробовують героїв. Вони можуть здаватися суворими, але саме завдяки таким випробуванням герої стають сміливішими, розумнішими й сильнішими.
Читайте також малюкові й собі:
Кожен ваш донат надихає мене створювати ще більше добрих історій для дітей! ❤️
Словникова робота
- Чудотвор — той, хто вміє творити дива.
- Наймит — людина, яка працює в когось за плату або харчі.
- Пеньок — нижня частина дерева, що залишилася після зрубування.
- Жеребець — дорослий кінь.
- Табун — велика група коней.
- Вуздечка — ремені, які надягають коневі на голову, щоб ним керувати.
- Гончий собака — швидкий мисливський собака.
- Корчма — будинок, куди люди приходили поїсти, відпочити й поспілкуватися.
- Окунь — риба, що живе в річках та озерах.
- Перстень — прикраса, яку носять на пальці.
- Просо — рослина з дрібними круглими зернятками.
- Кмітливий — той, хто швидко думає і знаходить вихід зі складної ситуації.
- Перехитрити — виявитися розумнішим і обманути чиїсь хитрощі.
- Перетворення — чарівна зміна однієї істоти або речі на іншу.
- Дрімучий ліс — густий, темний ліс.
Питання до казки «Про Оха-чудотвора»
- Яким був син на початку казки?
- Чому батько вирішив віддати сина Охові?
- Де батько зустрів Оха?
- Яку роботу Ох наказав виконувати хлопцеві?
- Що сталося з хлопцем після того, як він заснув на дереві?
- На кого Ох перетворював хлопця, щоб батько не зміг його впізнати?
- Як батькові вдалося впізнати свого сина?
- Чому хлопець попросив батька не продавати вуздечку разом із конем?
- Як хлопець урятувався від Оха біля річки?
- Чим закінчилася казка?
Поговорімо про казку
- Як ти думаєш, чому хлопець спочатку був таким ледачим?
- Чому батько не перестав шукати свого сина, навіть коли двічі не зміг його впізнати?
- Яке перетворення хлопця здалося тобі найцікавішим? Чому?
- Як ти думаєш, чому Ох постійно намагався перехитрити хлопця?
- Чому важливо уважно слухати добрі поради?
- Який момент казки тобі найбільше запам’ятався?
- Чого навчає нас казка «Про Оха-чудотвора»?
Завдання для найменших
- Покажи дідуся Оха.
- Покажи батька хлопця.
- Покажи чарівного хлопця.
- Покажи великий ліс.
- Покажи пеньок, на якому сидів батько.
- Покажи, як хлопець міцно спить.
- Покажи коня.
- Покажи голуба.
- Покажи півня.
- Покажи окуня у воді.
- Покажи золотий перстень.
- Покажи, як хлопець радіє, що повернувся додому.
Гра «Чари Оха»
Правила гри: Діти вільно рухаються по кімнаті. Ведучій каже чарівні слова:
«Ох каже: перетворися на…»
Діти одразу показують рухами, як поводиться той, на кого перетворився хлопець.
Команди:
- …жеребця! (скачуть)
- …голуба! (махають «крильцями»)
- …півника! (крокують і «кукурікають»)
- …собаку! (біжать навшпиньках і «нюхають слід»)
- …гарного коня! (гордо крокують)
- …окуня! (складають долоньки разом і «пливуть»)
Наприкінці вихователь говорить:
«Чари скінчилися!»
Усі знову стають дітьми.
Про казку «Оха-чудотвор»
Назва: Про Оха-чудотвора
Жанр: українська народна чарівна казка
Автор: український народ
Мова: українська
Вік: для дітей 5–9 років
Головні герої:
- Ох-чудотвор;
- хлопець;
- батько;
- дівчина.
Короткий зміст
Ледачий хлопець потрапляє до чарівного дідуся Оха, який навчає його праці та випробовує різними чарами. Батько кілька разів приходить забирати сина, але не може впізнати його серед численних перетворень. Згодом хлопець стає розумним, сміливим і кмітливим, перехитрює Оха та зрештою здобуває щасливу долю.
Чого навчає казка?
Казка вчить:
- бути працьовитим;
- не боятися труднощів;
- бути уважним і кмітливим;
- слухати мудрі поради;
- не здаватися, навіть коли дуже важко.
Головна думка
Праця, розум і наполегливість допомагають подолати будь-які труднощі та перемогти навіть найсильнішого чарівника.
Які якості виховує казка?
- працьовитість;
- сміливість;
- кмітливість;
- наполегливість;
- терпіння;
- повагу до батьків.
Що розвиває читання казки?
Казка допомагає розвивати:
- зв’язне мовлення;
- увагу та пам’ять;
- логічне мислення;
- уяву й фантазію;
- уміння переказувати текст;
- інтерес до українських народних казок.
Ключові теми
Українські народні казки, чарівні казки, Ох-чудотвор, казки для дітей, перетворення, чарівник, працьовитість, кмітливість, добро і зло, розвиток мовлення, читання для дітей, виховання дошкільників.
Чому варто прочитати цю казку?
«Про Оха-чудотвора» — одна з найвідоміших українських чарівних народних казок. Вона захоплює незвичайними перетвореннями, чарівними пригодами та вчить дітей, що працьовитість, кмітливість і наполегливість допомагають долати будь-які випробування. Казка стане чудовою основою для розвитку мовлення, уяви, пам’яті та знайомства з українською народною творчістю.
