Дідова дочка та бабина дочка
Тривалість читання казки: 10 хвилин
Був собі dід та й мав собі донечку. Одружився він з удовою, що мала свою дочку. От і стали разом господарювати.
Минув якийсь час. Дідова дочка була працьовита, тиха й добра: що не скажуть — усе зробить. А бабина дочка була лінива та вередлива: усе їй не так, усе не до вподоби.
Живуть вони вкупі — дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: що не зробить — усе не до ладу, усе не догодить. А дівчата між собою часто сварилися, бо бабина дочка заздрила працьовитості сестри.
Як підуть вони на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай собі гуляє та веселиться. Бувало, заграються, загомоняться — аж мички поплутають.
Вертаються додому, а бабина дочка й каже дідовій:
— Ти перепочинь, сестрице, а я побіжу трохи наперед.
— Добре, — каже дідова дочка, — й справді втомилася я.
От поки дідова дочка перепочивала, бабина прибігла додому та й почала матері нарікати, ніби то дідова дочка цілий вечір тільки гуляла та веселилася, а всю роботу на неї покинула.
От дідова дочка прийде додому, а мачуха й почне її лаяти та дорікати дідові:
— Твоя дитина ледача: нічого робити не хоче, а только гуляє!
Дід вислухає, зітхне та й промовчить. Так і бувало не раз: усе випадало дідовій дочці вислуховувати несправедливі докори.
Та дівчина не нарікала. Робила собі мовчки, була лагідна й працьовита.
А мачусі все було прикро дивитися, як дід любить свою дочку. От і стали вони з бабиною дочкою радитися, як би позбутися дівчини.
Каже мачуха дідові:
— Твоя дочка вже доросла. Нехай іде в світ — свою долю шукати.
— Ніколи того не буде, — відповів дід, — Щоб моя дитина сам світом пішла.
Тож дочекалася баба, як поїхав дід на ярмарок та й вигнала його доньку з дому.
Заплакала стара піч у дідовій хаті, ніби жаль їй стало дівчини. Та нічого було робити.
Пішла дідова донька лісом. Іде та й іде, аж стоїть яблуня, уся обтрушена бурею, гілля розкидане.
Каже яблуня:
— Дівчино-голубонько, обчисть мене, обкопай мене — у пригоді тобі стану.
Дівчина закотила рукава, обчистила яблуню, обкопала її, листячко прибрала.
— Спасибі тобі, дівчино, — зашелестіла яблуня.
І пішла вона далі своєю дорогою.
Незабаром трапилася їй криничка. Звернулася вона до дівчини:
— Дівчино-голубонько, обчисть мене, обкопай мене.
Дівчина обчистила криничку, обкопала її, ще й камінцями гарно обклала.
— Спасибі тобі, дівчино, — задзюркотіла криничка чистою водою, — у пригоді тобі стану.
Пішла дідова дочка далі. Аж біжить собачка — худа, кудлата, уся в реп’яхах.
— Дівчино-голубонько, — просить собачка, — вичеши мене, оббери з мене реп’яхи!
Дівчина сіла на травичці, ласково вичесала собачку, усі реп’яхи обібрала.
— Спасибі тобі, дівчино, — гавкнула собачка, — у пригоді тобі стану.
Іде дівчина далі, аж стоїть у лісі стара піч, уся розвалена, цегла осипається.
— Дівчино-голубонько, — каже піч, — підмаж мене, підбіли мене, дровенець підкинь!
Дівчина не погребувала: замісила глинки, підмазала піч, підбілила, ще й сухих дров усередину наносила.
— Спасибі тобі, дівчино, — проказала піч, — у пригоді тобі стану.
Коли дійшла вона до кринички, то обчистила її, обкопала, пісочком обсипала. Криничка подякувала, а дівчина пішла далі.
Іде вона, коли бачить: лежить собака — шерсть скуйовджена, увесь у реп’яхах.
Каже собака:
— Дівчино-голубонько, обчисть мене, обчеши мене — я тобі у великій пригоді стану.
Дівчина присіла, вичесала собаку, реп’яхи повиймала, шерсть пригладила.
— Спасибі тобі, дівчино! — сказав собака.
І пішла вона далі.
Йде ще трохи, аж стоїть піч, уся глиною обліплена, а поруч грудка глини лежить.
Каже піч:
— Дівчино-голубонько, підправ мене, підмаж мене — я тобі у великій пригоді стану.
Дівчина замісила глину, підмазала піч, гарненько її обчистила.
— Дякую тобі! — сказала піч.
І рушила вона далі.
Іде вона лісом, коли назустріч виходить привітна жіночка.
— Добрий день, дівчино! Допоможи мені трохи по господарству.
— Добрий день, тітонько. Допоможу залюбки.
— А куди ж ти йдеш?
— Іду своєї долі шукати.
— То наймися до мене на рік. Як добре служитимеш, не скривджу.
— Добре, — відповіла дівчина. — Наймуся.
Прийшли вони до господи.
Каже господиня:
— Ось що, дівчино. Щоранку й щовечора нагрій води, заміси тісто та спечи хліб. А як почуєш, що надворі посвистують пташки чи прибіжать лісові звірята, то пригости їх — кожному дай, що йому належить.
— Добре, паніматко, — сказала дівчина. — Усе зроблю, як навчите.
І цілий рік служила дідова дочка в тієї жінки чесно й сумлінно, виконуючи всяку роботу старанно та з доброю душею.
Як минув рік, покликала її господиня й мовила:
— От і збіг твій рік служби, дівчино. Якщо хочеш — залишайся ще на рік, а як ні — вирушай далі своєю дорогою.
— Якщо хочеш, іди додому. Добре ти мені служила. Спасибі тобі!
Дівчина подякувала господині за хліб-сіль, за добру науку й сказала:
— Хочу вже батька побачити. Спасибі вам, паніматко!
Господиня мовила:
— Іди до комори та вибери собі будь-який візок.
Дівчина вибрала найменший і найскромніший. Господиня сама запрягла конячку, поклала на візок гостинці та з добрим словом випровадила дівчину в дорогу.
Їде вона лісом. Коли під’їхала до печі, зупинилася привітатися.
Каже піч:
— Дівчино-голубонько, спасибі тобі за те, що підправила мене. Прийми від мене гостинець на щасливу дорогу.
І дала їй духмяний свіжоспечений хліб, що ніколи не закінчується. Подякувала дівчина й поїхала далі.
Невдовзі встречала вона собаку.
Собака радісно підбіг до воза й каже:
— Спасибі тобі, дівчино, що не погордувала мною. Ось тобі й від мене подарунок.
Поклав він на візок добрий килимок, що взимку тепліше за пічку гріє, а дівчина щиро подякувала й рушила далі.
Їде вона та й думає:
— Заїду-но до тієї кринички, що мене прохала допомогти. Нап’юся води.
Під’їхала до кринички, а вода в ній чиста, прозора, мов кришталь.
Напилася дівчина, набрала повне відерце води й подякувала криничці. Вода була така смачна, якої вона ще зроду не куштувала.
Поїхала вона далі.
Аж бачить — стоїть яблуня, гарна та рясна, гілля аж гнеться від яблук.
Каже яблуня:
— Дівчино-голубонько, спасибі тобі, що доглянула мене. Візьми від мене яблучок у дорогу.
Подякувала дівчина, під’їхала ближче, а яблука самі лагідно покотилися до неї на візок – падають, та на золото перетворюються.
Приїхала дівчина додому та й гукнула:
— Єгей, тату, забирайте гостинці!
Вийшов дід із хати, побачив дочку, зрадів, обняв її та й каже:
— Де ж ти, доню, була?
— Служила, тату. Та не сама повернулася — привезла й дарунки.
Почали вони зносити все до хати. Що не внесуть — то все гарне й корисне.
Побачила мачуха, скільки добра привезла дідова дочка, та й заздрощі взяли її.
Каже вона дідовій донці:
— Веди й мою дочку, нехай і вона своє щастя знайде.
Дівчина тільки зітхнула та й погодлася.
От вирушили вони з бабиною дочкою до лісу. Дійшли до краю, та й розсталися.
Пішла дідова донька додому, а бабина лісом. Іде, аж стоїть яблуня.
Каже яблуня:
— Дівчино-голубонько, обчисть мене, обкопай мене — я тобі у пригоді стану.
А бабина дочка відповідає:
— Ой, ніколи мені! Ще руки бруднити!
І пішла собі далі.
Незабаром трапилася їй криничка.
Каже криничка:
— Дівчино-голубонько, обчисть мене, обкопай мене — я тобі у пригоді стану.
— Ніколи мені зупинятися, — відказала дівчина. — Маю важливіші справи.
Ta й пішла далі.
Дійшла вона до печі.
Каже піч:
— Дівчино-голубонько, підправ мене, підмаж мене — я тобі у пригоді стану.
— І без мене впораєшся, — буркнула бабина дочка. — Не маю часу.
Ta й рушила далі.
Іде вона, аж назустріч собака — шерсть скуйовджена, у реп’яхах.
Каже собака:
— Дівчино-голубонько, обчеши мене, обчисть мене — я тобі у пригоді стану.
Глянула на нього бабина дочка й каже:
— Шукай собі іншого помічника. Не до тебе мені.
І, не озирнувшись, пішла своєю дорогою.
Іде бабина дочка далі, аж назустріч виходить та сама господиня.
— Добрий день, дівчино!
— Добрий день, тітонько.
— Куди ж ти йдеш?
— Іду своєї долі шукати.
— То наймися до мене на службу.
— Добре, — відповіла дівчина. — А яка в мене буде робота?
— Робота нескладна. Щоранку й щовечора нагрій води, заміси тісто та спечи хліб. А як почуєш, що до порога зберуться пташки чи лісові звірята, пригости їх — кожному дай, що йому належить.
— Добре, — сказала бабина дочка. — Усе зроблю.
Та тільки на словах вона була така працьовита.
Увечері поставила казани на вогонь, води нагріла, борошно висипала й почала тісто місити. Та не дослухалася, як навчала господиня: усе зробила абияк.
Коли ж до порога почали сходитися пташки та лісові звірята, вона лише руками сплеснула.
— Ой, скільки вас! Усіх не нагодуєш!
Та замість того, щоб пригостити гостей, почала їх відганяти.
Звірята й пташки розлетілися та розбіглися хто куди.
Побачила це господиня й запитала:
— Що тут у вас сталося?
— Та набігло стільки всякої живності, що й ради не дам! — відповіла бабина дочка.
Цу Родина поглянула довкола, похитала головою та мовила:
— Ех, дівчино… Я ж просила не проганяти гостей, а кожного привітати й пригостити. Добре серце завжди повертається добром.
Бабина дочка нічого не відповіла, лише насупилася.
Минув рік.
Покликала господиня бабину дочку та й каже:
— Дякую тобі за службу. Іди тепер до комори та вибери собі візок.
Бабина дочка, не вагаючись, вибрала найбільший і найпишніший віз. Господиня нічого не сказала, лише запрягла конячку й попрощалася.
Радісна дівчина вирушила додому, певна, що повертається з великими скарбами.
Доїхала вона до кринички та й захотілося напитися.
Та криничка тихо промовила:
— Не схотіла ти мені допомогти, то й я не можу тебе почастувати.
Зітхнула дівчина й поїхала далі.
Під’їхала до яблуні, а вона стояла вся рясна, гілля аж гнулося від яблук.
— Дай-но я яблучок нарву, — подумала дівчина.
Та яблуня зашелестіла:
— Не доглянула ти мене тоді, тож і тепер не час брати мої плоди.
Поїхала вона далі.
Зустріла дорогою й собаку.
Побачила на його шиї гарний нашийник та й хотіла погладити.
Собака відступив і сказав:
— Коли я просив допомоги, ти пройшла повз. Тепер і я піду своєю дорогою.
Нічого не вдіявши, бабина дочка рушила додому.
Приїхала до двору й гукнула:
— Тату, мамо, допоможіть мені!
Вибігли дід і баба, зраділи, що дочка повернулася, та й почали заносити до хати її скриню.
Відчинили скриню, а там… самі старі дрантя, поламані речі та сухе листя.
Бабина дочка аж розгубилася.
Тоді розповіла вона про все, що сталося в дорозі: як не схотіла допомогти ні яблуні, ні криничці, ні печі, ні собаці та як недбало служила в господині.
Вислухала баба все та й зітхнула:
— Видно, така вже твоя доля. Та пам’ятай: не там щастя, де багато добра, а там, де добре серце.
Відтоді бабина дочка вже не капризувала так часто. Зрозуміла вона, що ні заздрістю, ні лінощами щастя не здобудеш.
А дідова дочка невдовзі вийшла заміж за доброго й роботящого парубка. Жили вони в злагоді, шанували старших і людям допомагали.
І дід із бабою теж жили в мирі та хліб жували.
От вам казка, а мені — бубликів в’язка.
Читайте також малюкові й собі:
Кожен ваш донат надихає мене створювати ще більше добрих історій для дітей! ❤️
Цікавий факт!
В Україні існує понад 100 записаних варіантів казки про дідову й бабину дочку. У різних місцевостях змінюються герої, пригоди й чарівні помічники, але мораль залишається незмінною: добро повертається добром.
Словникова робота для розвитку мовлення
- Мачуха — нерідна мати.
- Криниця — глибока яма з чистою водою.
- Комора — місце, де зберігають продукти й різні речі.
- Досвітки — вечірні зібрання молоді, де працювали, співали й веселилися.
- Прясти — робити нитку з вовни або льону.
- Веретено — дерев’яна паличка, якою пряли нитки.
- Обкопати — розпушити землю біля дерева.
- Гостинець — подарунок або смаколик.
Питання до казки «Дідова дочка й бабина дочка»
- Хто жив у хаті?
- Якою була дідова дочка?
- Якою була бабина дочка?
- Чому мачуха не любила дідову дочку?
- Кого дідова дочка зустріла дорогою?
- Кому дідова дочка допомогла?
- Хто запросив дівчину жити й працювати?
- Як дідова дочка виконувала роботу?
- Які подарунки вона отримала на зворотному шляху?
- Чому бабина дочка теж вирушила в дорогу?
- Чому вона не отримала подарунків?
- Чим закінчилася казка?
Поговоримо про казку
- Чому дідова дочка допомагала всім, кого зустрічала?
- Як ти думаєш, чому яблуня, криничка, піч і собака віддячили дівчині?
- Чому бабина дочка залишилася без подарунків?
- Як би ти вчинив (вчинила), якби побачив когось, кому потрібна допомога?
- Який герой казки тобі сподобався найбільше? Чому?
- Яких добрих справ навчила тебе ця казка?
- Пригадай по порядку, кого зустріла дідова дочка дорогою.
Завдання для найменших
- Покажи дідуся.
- Покажи бабусю.
- Покажи дідову дочку.
- Покажи бабину дочку.
- Покажи собаку.
- Покажи, як дівчинка підмітає.
- Покажи, як дівчинка несе воду.
- Покажи, як ти допомагаєш мамі чи татові.
- Усміхнися, як дід, коли зустрів свою донечку.
Гра «Добра справа чи ні?»
Мета: навчити дітей розрізняти добрі та недобрі вчинки.
Хід гри. Дорослий читає ситуації. Якщо це добрий вчинок, діти плескають у долоні. Якщо недобрий — тихенько тупають ніжками.
- Допомогти яблуні.
- Пройти повз того, хто просить про допомогу.
- Напоїти спраглого.
- Подякувати за подарунок.
- Образити когось.
- Допомогти прибрати.
- Поділитися яблуком із другом.
- Лінуватися, коли потрібно працювати.
- Бути ввічливим.
- Допомогти мамі чи татові.
Наприкінці запитайте дитину:
— Які добрі справи ми можемо зробити сьогодні?
Кожен ваш донат надихає мене створювати ще більше добрих історій для дітей! ❤️
