А ви знали, що великодні кролики — це не просто пухнасті герої, а ціла таємна служба доставки святкового настрою? Казка про великоднього кролика Шуршика №25 — це захопливий екшен від педагога для дітей 5–6 років. У цій унікальній авторській історії все йде шкереберть: дірявий кошик, підступний лис у картатих панталонах і облога при місячному сяйві.
Приголомшливі унікальні картинки в стилі найкращих дитячих казок перенесуть вас у М’якотрав’я, де одна маленька помилка ледь не зірвала диво, на яке так чекають діти у великодній ранок. Чи встигне кролик Шуршик виправити ситуацію, поки містечко ще спить? Відповідь схована в самому фіналі цієї казки про великодню пригоду.
🥕Казка про великодні пригоди кролика Шуршика Двадцять П’ятого
Неподалік звивистої річечки, у місцинці під назвою КроликЛук (або, як величають його самі довговухі мешканці — М’якотрав’я), життя вирувало на повну. Це був край лагідних пагорбів, де кожна поважна нірка красувалася парадними дверима, пофарбованими в соковитий, святковий колір. А перед дверима лежали крихітні килимки для лап із гостинним написом:
«Ласкаво просимо! Ми раді вам, навіть якщо ви забули витерти ноги».
Кролячі династії М’якотрав’я
Бачите ж, багато хто помилково гадає, ніби Великодній Заєць лише один. Яка безглузда омана! Навіть найпрудкіший вухань у світі, мав би він хоч десять пар лап і три запасні хвости, нізащо не встиг би заховати всі гостинці в садах до того, як висохне ранкова роса.
Тому в М’якотрав’ї живуть цілі династії майстрів своєї справи, і в кожної родини є своя особливість:
- Родина Гілочкиних — невловимі гінці, знавці всіх лісових стежок і коротких шляхів.
- Родина Кульбабчикових — поважні естети; вони стежать, щоб шкаралупа кожного яйця сяяла яскравіше за весняне сонце.
- Родина Бархатцевих — неперевершені майстри тиші. Вони вміють прошмигнути повз найпильнішого кота, не зачепивши й жодної ворсинки на килимі.
І багато, багато інших! Варто лише придивитися до загадкового колихання трави на заході сонця — і ви зрозумієте: в М’якотрав’ї ніколи не буває нудно.
У великих кролячих родинах імена заведено давати суворо за порядком — інакше на званому чаюванні почнеться плутанина. Нашого героя звали Двадцять П’ятий із роду Шуршиків. Його рідні вважалися дуже важливими персонами: саме їм довіряли загортати кожне великоднє яйце в особливий, ніжно шелесткий папір.
Шуршик №25 був напрочуд старанним кроликом. Його синій каптанчик завжди сяяв чистотою, вусики були бездоганно розчесані, а вушка виставлені строго за вітром. Власне кажучи, він тільки-но починав свою кар’єру, і цієї ночі йому належав перший самостійний вихід із кошиком різнобарвних яєць.
Втім, не забігатимемо наперед — адже нас іще чекає передісторія…
А до чого тут шоколадне масло?
У кожній династії великодніх кроликів найціннішими вважаються зовсім не швидкі заячі ноги (зрештою, їм завжди можна було знайти заміну) і навіть не самі великодні яйця (їх завжди можна було розфарбувати наново).
Найважливішими були кошики — великі, просто величезні, та ще й із щільними кришками. Кролики носили їх за спиною на спеціальних лямках; вони були зовсім як наплічники, майстерно сплетені з гнучких вербових прутів.
Дбайливі зайчихи, проводжаючи чоловіків або синів на роботу, завжди клали їм у кошик бутерброди з соковитою морквою, щоб ті могли підкріпитися в дорозі.
Та одного разу (щоправда, про це давно забули, а дехто й узагалі не знав) одна мила юна зайчиха вирішила зробити бутерброд особливим і намастила хліб густим шоколадним маслом. І треба ж було так статися: коли заєць перекушував, маленький шматочок масла зірвався, прослизнув між яйцями (попри всю їхню святкову обгортку) й розтанув на самому дні, в куточку.
Узимку, коли робота закінчується, великодні кошики зберігають у прохолодних коморах. А ви ж знаєте, що миші — саме ті створіння, які понад усе на світі люблять залазити в чужі комори?
Отож одна з них, якась тітонька Гострі Зуби, пробралася до зайців. Узагалі-то грабувати великодніх кроликів було не прийнято, але серед мишей, на жаль, теж завжди знайдеться хтось, хто дозволяє собі не думати про інших.
Своїм рухливим носом тітонька вчула дивний, принадний запах. То пахло те саме розтале масло — воно глибоко в’їлося в дно кошика й наївно думало, що лишиться там назавжди. Мишка широко роззявила рота — її нижня щелепа відвисла аж до підлоги! — блиснула гострими зубиськами й відхопила в кошика добрий шмат просто біля дна. Потім ще й ще. Знову і знову…
Досхочу наївшись, тітонька Гострі Зуби, вкрай задоволена собою і кошиком, важко поповзла до своєї нори. А діра — лишилася. І ніхто, зовсім ніхто в М’якотрав’ї про це не знав. Окрім, звісно, хитрющої миші, та вона присяглася нікому про це не розповідати.
Юний кролик пакує кошик
Збираючись на своє найперше в житті завдання, Шуршик №25 підійшов до справи з незвичайним завзяттям. Він кілька разів перелічив усі сто великодніх яєць і взявся укладати їх. І треба ж було такому статися, що під лапу йому трапився саме той кошик, яким минулої зими ґрунтовно пообідала тітонька Гострі Зуби!
Шуршик №25 так старався, що всі яйця лягли в нього всередині строго по колу — одне до одного, мов камінці на брукованій доріжці. Він на мить завмер, милуючись своєю бездоганною роботою. Зверху, просто на рівні ряди яєць, кролик обережно поклав згорток із морквяним бутербродом. Його приготувала матуся Шуршиха, адже наш герой був іще зовсім юний і неодружений (хоча, правду кажучи, у нього вже була наречена — чарівна кроличка з роду Гілочкиних, та це зовсім інша історія).
Щільно, аж до клацання, зачинивши кришку, Шуршик закинув лямки кошика на плечі. Він почувався дуже важливим і відповідальним кроликом. Стараючись іти рівно й неквапливо, як і личить справжньому великодньому зайцеві, він попрямував у бік містечка під назвою Дзвіночкове (або, як називали його лісові мешканці — Високі Дахи).
Шлях його пролягав через безкраїй луг, де роса вже почала сріблитися на траві, потім через старий горбатий міст над буркотливим струмком і повз Великий Дуб, який на своєму віку бачив чимало великодніх ночей. Шуршик №25 ішов, гордо виставивши вушка, і навіть не здогадувався, який жахливий жах чатує на нього в кінці стежки.
Великодні яйця опиняються в траві
Вийшовши на відкриту місцевість, Шуршик №25 відчув, як прохолодне нічне повітря приємно лоскоче йому носа. Він був цілком пристойним молодим кроликом, і думка про те, що він може запізнитися, здавалася йому геть нестерпною. Тож, смикнувши свій синій каптанчик, Шуршик вирішив додати кроку.
І щойно він зробив свій перший по-справжньому широкий стрибок, сталося щось вкрай неприємне. Одне яйце — те саме, що лежало біля краю прогризеної дірки, — не втрималося на місці, вислизнуло назовні й із глухим звуком «хлоп» впало в густу траву.
Шуршик №25, на жаль, нічого не почув. Він був надто зайнятий тим, що намагався тримати спину рівно, як і личить майстрові з роду Шуршиків.
Потім настала черга наступного яйця. А за ним — ще одного. І ще, і ще.
Розумієте, стрибки у великодніх кроликів надзвичайно великі — на те вони й чарівники (хоча самі вони воліють називати це «професійною спритністю»). І після кожного такого енергійного поштовху на траві залишалося по одному великодньому яйцю.
Шуршик №25 наче летів над луками, здійснюючи свої пишні стрибки, а позаду нього в сріблястій росі вишиковувалася найдивовижніша стежка, яку тільки можна уявити. Спершу лягло червоне яйце, за ним — зелене, потім жовте, тоді ніжно-блакитне, знову червоне… І все спочатку. Та стежка тяглася від самого краю М’якотрав’я через увесь луг, позначаючи кожен поштовх нашого героя яскравими, святковими цятками.
А сам Шуршик №25 продовжував свій шлях, сповнений важливості й радості. Він і не здогадувався, що кошик за його плечима стає дедалі легшим, а його «таємний» маршрут тепер видно здалеку кожному допитливому носові, що надумав прогулятися луками до світанку.
Пан Лисис-Хитрис вирушає до «Яблуні та Сливи»
У цю ж нічну пору, коли тіні лягали особливо густо, зі своєї затишної нори вийшов пан Лисис-Хитрис. То був чепурний лис самовпевненого вигляду, і найціннішою частиною його гардероба (якою він особливо пишався) були картаті панталони. Дружина послала його на ферму «Яблуні та Сливи», суворо наказавши дістати до святкового столу кілька яєць і, якщо пощастить, одного-двох гладеньких курчат.
І от Лисис-Хитрис чвалав луками, принюхуючись до вітру, аж раптом його погляд упав на щось цілковито незвичайне. Просто в траві лежало яскраво-червоне яйце. Трохи далі — зелене. Лис, не вірячи своєму щастю, заходився збирати їх у кошик, бурмочучи собі під ніс, що фермерські кури цього року перевершили самі себе, так зручно розклавши вже готові великодні яйця просто на його шляху.
Тим часом Шуршик №25 дістався до Великого Дуба. Він страшенно втомився й вирішив, що невеличка пауза лише піде справі на користь. Умостившись зручніше на вузлуватому корені, він уже смакував матусин бутерброд. Та щойно він відкинув кришку кошика, як бідолашний кролик похолов від жаху.
Усередині було порожньо. Геть порожньо! Лише на самому дні, в куточку, сирітно перекочувалися два останні яйця: жовте й блакитне. У животі в кролика скрутився тугий вузол. Кінчики вусів і вуха обвисли, немов ганчір’яні.
Шуршик №25 озирнувся й завмер: через увесь луг тягнулася стежка з його великодніх скарбів. Такого скандалу ще не траплялося ні з одним великоднім кроликом! Забувши про голод, він стрімголов кинувся назад, підхоплюючи загублені яйця.
Він рвонув так швидко, уткнувшись носом у траву, що зовсім не дивився по боках. І ось, майже на самому початку шляху, він з усього розмаху зіткнувся лоб у лоб із паном Лисисом-Хитрисом! Обоє так захопилися збиранням яєць, ідучи одним і тим самим слідом назустріч одне одному, що помітили супротивника лише в мить удару.
БАММММ!!!!
Тієї ж секунди Шуршик №25, гнаний інстинктом і нечуваним переляком (все-таки він був кроликом, хай і великоднім!), злетів на верхівку Великого Дуба. А Лисис-Хитрис, упіймавши в голові цілу зграю іскристих «зірок», гепнувся в траву з висолопленим язиком.
Утім, лис швидко опам’ятався. Потираючи забитого лоба й не забуваючи міцно притискати до себе кошик, набитий великодніми яйцями, він улаштувався просто під деревом. Лисис-Хитрис гарячково почав вигадувати якусь витівку, щоб виманити здобич донизу — бо лазити по дубах він, на велике щастя для Шуршика №25, не вмів.
Облога під Великим Дубом
Становище склалося вкрай складне. Шуршик №25 сидів на тонкій гнучкій гілці, вчепившись кігтиками в кору так міцно, що його лапки в білих рукавичках (які він надягнув з нагоди свята) зовсім заніміли. Пан Лисис-Хитрис, своєю чергою, вмостився внизу, акуратно розправивши пухнастого хвоста й удаючи, ніби він просто вийшов помилуватися нічними фіалками.
Так вони й сиділи: один — угорі, охоплений тремтінням, другий — унизу, сповнений підступного терпіння. Ніхто з них не наважувався покинути свій пост.
Для бідного Шуршика №25 хвилини тягнулися болісно довго. Найгірше було те, що на сході, за далекими пагорбами М’якотрав’я, почала несміливо проступати тоненька золотава смужка. То був провісник світанку — часу, коли всі великодні яйця вже мають бути надійно сховані в садах.
Кролик був у цілковитому розпачі. Він відчував, що ганебно провалив своє найперше й найважливіше завдання! А ж бо головний великодній заєць, поважний дядечко Приг, покладав на нього такі надії! Шуршик №25 вважався найкращим учнем у Школі великодніх кроликів; він найшвидше вмів ховати великодні яйця й знав напам’ять усі правила маскування у високій траві.
«Ой, що скаже дядечко Приг! — думав нещасний кролик, дивлячись на лиса крізь листя. — Що скаже матуся? І як я гляну в очі своїй милій нареченій, якщо повернуся додому з дірявим кошиком та ще й без жодної ґудзика на каптані?»
Тим часом пан Лисис-Хитрис, помітивши заграву, теж почав виявляти ознаки занепокоєння. Він розумів, що при денному світлі його візит на ферму «Яблуні та Сливи» може скінчитися зустріччю з дуже сердитим псом Містером Рррри, і це підганяло його винахідливість.
Шалена зарядка в передсвітанковій темряві
Нарешті терпіння пана Лисиса-Хитриса урвалося. Розуміючи, що світанок уже дихає в потилицю, він зважився на крайні заходи. Ризикуючи щомиті загубити штани, лис розмотав свій кушак, спритно пристосований як пояс. То був довгий і міцний вовняний шарф, зв’язаний для нього любою бабусею.
Зробивши на одному кінці кушака петлю, Лисис-Хитрис узявся закидати його вгору, точнісінько як ковбой зі старих книжок. Він норовив зачепити Шуршика №25 за ногу й стягнути його вниз, просто в свої обійми (які, треба сказати, не віщували кролику нічого доброго).
Лис кидав — кролик підтягував ноги. Лис кидав знову — Шуршик підтягався на хиткій гілці, ледь не втрачаючи рівноваги. Це скидалося на якусь шалено-божевільну ранкову зарядку!
В обох мерехтіло в очах від миготіння вовняної петлі, а лапи тремтіли від утоми. Важко дихаючи, Лисис-Хитрис уявляв свою сувору дружину — та не стерпить повернення без здобичі. Кролик же, шмигаючи носом, подумки прощався з матусею, нареченою і всім кролячим родом. Він із гіркотою уявляв, як діти з містечка Високі Дахи прокинуться й знайдуть у садах лише холодну росу замість великодніх див.
У цьому розпачі вони були майже рівні: і лис, і заєць ледь не плакали, дивлячись, як небо над М’якотрав’ям невблаганно блідне. Кушак свистів у повітрі, вушка Шуршика притислися до самої маківки — здавалося, ця нічна битва не скінчиться ніколи.
Відчайдушне становище і прощання з життям
І ось, коли небо над М’якотрав’ям стало ніжно-рожевим, до Великого Дуба долетів далекий, пронизливий скрип важких дверей на фермі «Яблуні та Сливи». Це робітниця, позіхаючи й поправляючи фартух, пішла доїти корів. Услід за скрипом залунав дзвінкий, переможний клич півня Містера Кукуриса — того самого, який, за чутками, клював без попередження й не терпів чужинців у своєму дворі.
Для пана Лисиса-Хитриса це була мить гіркого прозріння. Він збагнув, що полювання на фермі скінчено: тепер там робити рішуче нічого — якщо, звісно, його зад не палав бажанням познайомитися з важким дівочим черевиком або гострим півнячим дзьобом.
Та зате — о, радість! — у лапах у нього був цілий кошик добірних великодніх яєць, загорнутих у святковий папір із міткою роду Шуршиків. Та ще й лис усією нутриною відчував: ось-ось просто йому в обійми, мов перестигле яблуко, зірветься з гілки гладкий, наляканий великодній кролик. Лисис-Хитрис навіть перестав розкручувати свій кушак і просто всівся під деревом, передчутливо облизуючись і позираючи вгору.
Бідний Шуршик №25 уже не приховуючи плакав. Великі сльозинки капали просто на його припорошений синій каптанчик. Він знав суворий закон М’якотрав’я: ще пів години — і жоден поважний великодній заєць не насмілиться навіть висунути носа з нори. Адже яйця годиться розносити під покровом темряви, поки діти сплять і бачать сни про святкові паски.
«Усе скінчено, — схлипував бідолаха, притискаючись до шорсткої кори дуба. — Я стану легендою… найсумнішою легендою про кролика, який лишив світ без свята й перетворився на лисий обід».
Дядечко Приг іде по сліду
У великодніх кроликів існувало одне залізне правило, про яке знали лише довірені майстри. Щойно півень проголошував світанок, старшим належало хутко промчати слідами учнів і переконатися, що в тих усе гаразд.
Дядечко Приг, голова всієї служби доставки, вирішив навідати свого улюбленця особисто. І хоч він був певен у Шуршику №25 як у самому собі, правила є правила — їх не годилося порушувати навіть великим стрибунам. Дядечко пройшов по сліду майже до кінця, а саме — до того самого Великого Дуба.
Ще на підході він помітив у кроні якусь велику скуйовджену пташину.
«Оце ще дурниця! — подумав він, поправляючи золоті окуляри. — Якщо це сорока Чікка, вона роздзвонить про мій обхід на все М’якотрав’я, і прощавай таємність!»
Дядечко Приг, не бажаючи зайвих розмов, клацнув пальцями — й тієї ж миті став цілковито невидимим. Це виявилося дуже доречно. Підійшовши до дерева, він виявив пана Лисиса-Хитриса: той, обливаючись потом від хвилювання, сидів на траві, а поруч із ним, точнісінько як заснула змія, звивався вовняний кушак.
Лис, не кліпаючи, дивився вгору в передчутті близької трапези. Дядечко Приг теж підвів погляд… і остовпів. Там, на тонкій гілці, в найнепристойнішому вигляді — з розв’язаною краваткою та мокрими від сліз щоками — завмер найкращий учень школи, Шуршик №25.
Ситуація була геть із рук геть. Дядечко Приг сердито смикнув вухом (чого, звісно, ніхто не помітив) і міцніше стис палицю. Треба було терміново рятувати і репутацію роду, і — що значно важливіше — сам Великдень.
Лисис-Хитрис втрачає штани
Дядечко Приг, лишаючись невидимим, навшпиньки підкрався до пана Лисиса-Хитриса. Той саме в цю мить мрійливо примружився, уявляючи кролика під соусом із лісових трав. Раптом міцна невидима лапа зімкнулася на ручці кошика й ривком здерла його вгору.
Пан Лисис-Хитрис так спантеличився — адже здобич буквально злетіла в небо сама собою! — що задом-задом, плутаючись у власних штанях, почав відповзати. Нарешті, видавши приглушене «тяф!», лис кинувся до рідної нірки так швидко, як тільки міг. На траві під дубом лишилися тільки його пошарпані в нічній сутичці панталони та злощасний вовняний пояс, зв’язаний любою бабусею.
Дядечко Приг повернув собі видимість. Він суворо поправив окуляри й постукав палицею по стовбуру дуба.
— Спускайся, Шуршик №25. Сонце майже зійшло!
Тремтячий кролик сповз униз. Він чекав суворої прочуханки, та дядечко Приг лише мовчки простяг йому кошик. Тільки тепер Шуршик помітив на дні діру, прогризену тітонькою Гострі Зуби.
— Бачиш, мій дорогий, — мовив дядечко Приг, поки вони вдвох затикали проріху лисячим кушаком, — ніколи не варто забувати простого правила: завжди перевіряй свій кошик перед виходом.
Тим часом сонце вже торкнулося лагідними променями обрію… Славне містечко Високі Дахи цього разу лишилося без великодніх див.
Епілог. Улюблена, улюблена казка!
Минали роки. Тепер пан Шуршик №25 — поважний кролик із сивими вусами. У нього двадцять п’ять синів і «двадцять п’ять разів по двадцять п’ять» онуків, і кожен із них мріє стати великоднім кроликом. Шуршик №25 обіймає почесну посаду Охоронця і Перевіряльника кошиків. Немає уважнішого кролика, ніж він: відтоді не було загублено жодного великоднього яйця!
Раз на рік, напередодні Великодня, Шуршик №25 дістає старий синій каптан (на якому й досі бракує однієї ґудзика) і розповідає цю історію. Слухачів набивається повнісінька хата! Кроленята сидять на шафах, книжкових полицях і під столами, а ті, кому не вистачило місця в кімнатці, притискаються носиками до шибок зовні.
Лише багато років потому дядечко Приг дозволив розкрити таємницю: під кінець тієї ночі, коли сонце вже готувалося виглянути з-за обрію, він вийняв із кишені Особливий Свисток. На поклик з’явилися найкращі великодні кролики з родів Кульбабчикових, Поскакунчикових, Побігайчикових і, звісно, Шуршиків. Вони підхопили по десятку яєць і миттю рознесли їх по садах містечка Високі Дахи. Великдень було врятовано! А з ним — гідність роду Шуршиків і честь усіх великодніх кроликів на світі.
Що ж до Лисиса-Хитриса, то йому довелося три дні ходити в смугастому халаті дружини, поки та шила йому нові штани. Сорока Чікка так роздзвонила про це, що лисяча родина була змушена переїхати, та слава про «халат і штани» летіла за ними по п’ятах.
Мораль цієї історії проста: навіть якщо твій кошик дірявий, а на дорозі став лис — не впадай у відчай. Великдень — це час, коли ніхто не лишається сам, а вірні друзі завжди готові простягти лапу допомоги.
Дякую за підтримку проєкту «Ведмежата-клуб»!
📖Словникова робота з казкою про Шуршика Двадцять П’ятого
Навіщо ми це робимо? У 5–6 років дитина починає відчувати смак слова. Розуміючи, що означає «роззявила рота» чи «стрімголов», вона не просто стежить за сюжетом, а розвиває образне мислення. Ці пояснення допомагають перетворити читання казки про великоднього кролика на справжній лінгвістичний квест. Ми не просто розширюємо словниковий запас — ми вчимо дитину висловлювати свої думки гарно, точно й упевнено, готуючи її до майбутніх шкільних успіхів.
Як користуватися цим блоком? Уплітайте пояснення в тканину казки про великоднього зайчика. Якщо слово здається дитині складним, замініть його на льоту коротким синонімом або покажіть емоцію жестом. Головне — підтримувати азарт і динаміку екшену. Нехай нові слова входять до лексикону природно, як частина захопливої гри у великодніх рятівників.
Слова для пояснення:
- Династія — велика родина, де всі займаються однією важливою справою багато-багато років.
- Каптан — ошатний старовинний одяг, схожий на довгий піджак.
- Кушак — широкий тканинний пояс.
- Завзяття — коли дуже-дуже стараєшся зробити роботу ідеально.
- Передчувати — заздалегідь радіти чомусь приємному (наприклад, смачному обіду).
- Стрімголов — дуже швидко, не розбираючи дороги.
- Винахідливість — уміння вигадувати хитрі й незвичайні рішення.
- Провісник — знак того, що скоро щось почнеться (наприклад, золота смужка — знак світанку).
- Напам’ять — знати щось дуже добре, пам’ятати кожне слово.
- Поважний — старий, мудрий і шанований усіма.
А які слова ви б додали? Напишіть у коментарях!
✨Великодня казка про Шуршика №25: про що поговорити з дитиною 5–6 років?
Історія про Шуршика №25 — це не просто пригода, а важливий привід обговорити з майбутнім першокласником теми відповідальності, уважності й того, що навіть із най«дірявішої» ситуації є вихід. Поки ви стежите за погонею Лисиса-Хитриса та переживаннями кролика, дитина на наочному прикладі вчиться розуміти: помилка — це не кінець світу, якщо ти готовий її виправляти.
Обов’язково обговоріть цю зворушливу казку про великоднього зайця після читання. Запитайте, що відчував Шуршик на дереві й як важливо перевіряти свої «кошики» (справи) перед тим, як вирушити в дорогу. Така розмова допоможе дитині відчути вашу підтримку й зрозуміти, що дорослі теж колись училися бути відповідальними.
Розбираємося в деталях (логіка й увага)
- Пам’ятаєш, через що в кошику Шуршика з’явилася діра? Хто був у цьому винен?
- Чому Шуршик не помітив, що яйця випадають одне за одним?
- Як Дядечко Приг дізнався, що учневі потрібна допомога?
Відчуваємо разом із героями (емоційний інтелект)
- Що відчув Шуршик №25, коли відкрив кошик біля Великого Дуба й побачив, що він порожній? Тобі бувало так само прикро, коли щось ішло не за планом?
- Чому Лис вирішив збирати яйця на лузі замість того, щоб іти на ферму? Як ти думаєш, він учинив чесно?
- Як ти гадаєш, чому Шуршик плакав на дереві: він боявся Лиса чи йому було соромно перед Дядечком Пригом?
Уявляємо й міркуємо (мораль і уява)
- Якби в тебе був «Особливий Свисток» Дядечка Прига, кого б ти покликав на допомогу у важку хвилину?
- Як ти думаєш, чому Шуршик став «Головним Перевіряльником» кошиків, коли виріс? Яке важливе правило він запам’ятав на все життя?
- Давай уявимо, що ти — один із кроликів-помічників. У який колір ти б розфарбував яйце, яке Шуршик загубив першим?
Поділіться з нами в коментарях: який момент в історії
вразив вашу дитину найбільше?
Благодарю, что поддерживаете проект «Медвежата-клуб»!
