У кімнаті було тихо. Навіть муха не дзижчала — мабуть, спала десь у шафі. На подушці розтягнувся рудий кіт, на ім’я Муркотик. Очі у нього були напівзаплющені, але вуха працювали на повну потужність.
Кіт Муркотик рахує від шести до десяти
У кімнаті було тихо. Навіть муха не дзижчала — мабуть, спала десь у шафі.
На подушці розтягнувся рудий кіт, на ім’я Муркотик. Очі у нього були напівзаплющені, але вуха працювали на повну потужність.
Він чув, як дихає Наташа.
— Уф-ф… уф-ф… — дихала Наташа.
— Ну, слава хвостові, все добре, — подумав Муркотик. — Спить спокійно. Значить, і день буде нічого.
Він обережно зліз з ліжка — не як мішок картоплі, а як справжній кіт: граціозно, тихо і з гідністю.
Пішов на ґанок. Там повітря було прохолодне, свіже, наче його щойно випрали в ранковій росі та повісили сушитися.
У дворі, біля тину, стояли шість ромашок. Білі, важливі, як охоронці біля входу до музею.
Муркотик зупинився, підібгав хвіст і став рахувати:
— Один… два… три… чотири… п’ять… шість.
Він не поспішав. Бо кіт, який поспішає, — це або голодний, або дурний. А Муркотик був ситий і розумний.
Він уже знав: якщо хочеш щось по-справжньому розгледіти — зупинись. І порахуй.
А ось і паркан. А на паркані — сім коників.
Зелені, як огірки, і такі ж мовчазні.
— Один… два… три… чотири… п’ять… шість… сім, — тихо сказав кіт.
Чіпати не став — коти взагалі не люблять зайвих рухів. Головне — знати, що коники на місці. Це вже тішить.
А ось і Наташа. Сидить на сходах, малює різноколірними крейдами.
Поруч — миска з вишнями. Їх було вісім. Блискучих, як ґудзики на новому піджаку.
— Муркотик, ти вишні любиш? — запитала Наташа.
Муркотик не відповів. Він був зайнятий справою.
— Один… два… три… чотири… п’ять… шість… сім… вісім.
Потім він вмостився біля її ніг, поклав голову їй на коліна і замуркотів.
Не щоб заснути — щоб Наташа знала: він поруч. Завжди.
А в тіні під старою липою лежало дев’ять опалих листочків.
Шелестіли собі, наче шепотілися: «А ти що думаєш про осінь?»
Муркотик сів поруч, подивився уважно і порахував:
— Один… два… три… чотири… п’ять… шість… сім… вісім… дев’ять.
У будинку Наташа дістала коробку з нитками — вона вчилася в’язати, і бабуся з радістю подарувала їй десять клубків.
— Порахуєш? — запитала Наташа.
Муркотик кивнув і, дивлячись уважно, без лап, порахував:
— Один… два… три… чотири… п’ять… шість… сім… вісім… дев’ять… десять.
Грати з клубками не став. Не тому, що втомився, а тому, що не завжди треба грати, щоб бути щасливим. Іноді достатньо — просто лежати поруч.
Увечері Наташа сіла читати перед сном їхню улюблену казку про котика Муркотика: вчимося рахувати до 5. Муркотик вмостився поруч і замуркотів повільно, глибоко — наче грав на пухнастому контрабасі.
— Ти сьогодні багато чого рахував, — сказала Наташа. — Але не тому, що треба, а тому, що вмієш зупинятися.
А рахувати — це ж не про математику.
Це про ромашки, які стоять і нікуди не поспішають.
Про коників, яким необов’язково стрибати.
Про вишні, якими можна просто милуватися.
Про листя, яке вміє мовчати.
Про клубки, які просто лежать.
Про дівчинку, яка помічає.
І про кота, який поруч.
Любий друже!
Дякую за підтримку проєкту «Ведмежата-клуб»!
Ваш донат допомагає створювати добрі казки, корисні матеріали для батьків та натхнення для дітей в усьому світі.
А ще — це важлива підтримка для автора, що продовжує творити навіть під звуки сирен і вибухів 😔.
Дякую, що ви поруч❤️!
Що дає дитині ця казка
Якщо ви хочете підтримати дитину в навчанні без напруги, дати їй відчуття «у мене виходить», створити атмосферу прийняття і спокою — почніть з такої казки. У ній немає примусу, немає поспіху і змагальності. Є контакт, увага і довіра до природного темпу дитячого розвитку. Рахунок стає не завданням, а способом досліджувати світ і бути поруч.
- Формує навичку рахунку до десяти
Рахунок вбудовано в побутові ситуації, близькі та зрозумілі дитині: квіти, комахи, фрукти, предмети вдома. Це допомагає не просто запам’ятати цифри, а зрозуміти їх на досвіді.
- Розвиває емоційний інтелект
Дитина спостерігає за реакціями героїв, уловлює інтонації й емоційні стани — спокій, інтерес, радість. Це формує емпатію і вчить помічати почуття інших.
- Підтримує сенсорний розвиток
Сюжет наповнений яскравими образами: прохолодний ранок, шелест листя, різноколірні клубки. Такі деталі активують сенсорну сферу, що особливо важливо у віці 3–6 років.
- Розвиває увагу і навичку спостереження
Муркотик рахує не механічно, а помічаючи й відстежуючи предмети навколо. Це вчить дитину концентруватися, утримувати увагу і бачити деталі.
- Допомагає закріплювати навичку «уповільнення»
Замість звичного «швидше, більше, точніше» — спокійний ритм. Герой робить паузу, спостерігає, тільки потім рахує. Це знижує тривожність і формує дбайливе ставлення до пізнання.
- Посилює мотивацію до навчання
Рахунок не подається як обов’язок. Він стає природною частиною гри і дослідження світу. Це особливо ефективно для дітей, у яких знижена навчальна мотивація або є негативний досвід.
- Підходить для вечірнього читання
Темп казки плавний, мова м’яка. Це знижує збудження перед сном, створює відчуття безпеки, допомагає плавно завершити день.
- Посилює контакт «дитина–дорослий»
Спільне читання, обговорення, рахунок пальцем за зображенням, гра після казки — все це працює на формування стійкого емоційного зв’язку з батьками.
Якщо ви хочете:
• навчити дитину рахувати без тиску;
• підтримати її емоційний розвиток;
• створити теплу спільну рутину ввечері;
— ця казка підійде ідеально.
М’яка подача, зрозуміла мова, образи, близькі дошкільнятам, — усе працює на розвиток через задоволення і контакт.
