Пориньте у казковий світ Пушкіна — ви можете читати казку про царя Салтана з малюком на ніч або всією родиною. Цей твір допомагає дітям до 6 років і старше розвивати уяву, навчає доброти й сміливості, а унікальні ілюстрації роблять читання онлайн живим і захопливим. Хай кожен вечір стане особливим: малюки зможуть спостерігати за пригодами юного князя, царівни та чарівних істот, обговорювати вчинки героїв і вчитися бачити добро в кожному вчинку. Кожна сторінка сайту “Ведмежата-клуб” наповнена професійним педагогом з раннього розвитку дітей. Залишайтесь з нами!
Казка про царя Салтана, сина його славного і могутнього богатиря Гвідона Салтановича та про красну царівну лебедицю
Три дівиці під вікном
Пряли якось то смерком.
«Якби я була цариця, –
Каже тут одна дівиця, –
То сама на весь би світ
Наварила я обід“.
«Якби я була цариця, –
Каже так її сестриця, –
То на весь би світ одна
Я наткала полотна».
«Якби я була цариця, –
Третя мовила сестриця, –
Я б родила для царя
Синаша – богатиря».
Лиш промовила, – ой лихо,
Рипнув хтось дверима тихо,
І в світлицю входить цар,
Краю того володар.
Він усю оту часину
Перестояв біля тину,
Річ остання по всьому
Полюбилася йому.
«Добрий день, красо – дівиця, –
Він говорить, – будь цариця,
І щоб син нам молодець
Був на вересня кінець.
Ви ж, сестриці голуб’ята,
Інша й вас чекає хата, –
Їдьте ви до мене в дім
Зараз, нам услід. Ходім!
Буде з вас одна ткачиха,
Друга буде кухариха».
Через сіни, через плац
Подались вони в палац.
Цар, посватавши, не длявся,
Дня того ж перевінчався,
І з царицею, як слід,
Сіли за гучний обід;
Потім гостоньки почесні
На ліжниці на чудесній
Клали спати молодих
І виходили од них.
В куховарні кухариха,
Над полотнами ткачиха
Люто заздрять: «Чом вона?
Чом не я царю жона?»
А царева молодиця,
Щоб словам її справдиться,
Тої ж ночі понесла.
В ті часи війна була.
Вирушаючи в дорогу,
Цар промовив: «Осторогу
Задля мене, жінко, май,
Коли любиш. Прощавай!»
Поки він далеко б’ється,
Поки кров вояцька ллється,
Вже знаходиться і син,
Дав господь його з аршин.
І цариця над дитятком,
Як орлиця над орлятком;
Шле вона гінцем листа –
Батька радісно віта.
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха –
Їм потрібна вість не ця;
Перейнявши посланця,
Шлють вони гінця нового
І дають листа такого:
«Маєш, царю, ти синка,
Тільки, може, то й дочка,
То не жабка, не мишатко,
А незнанеє звірятко».
Як дійшла ж то вістка та,
Прочитав як цар листа,
В гніві став химерувати,
Хтів гінця на смерть карати,
Та, пом’якшавши в той раз,
Одписав такий наказ:
«Почекати, поки буду
Для законного я суду».
Той наказ везе гонець,
Ось дорозі і кінець.
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха
Знову діють заодно:
П’є гонець з їх рук вино,
А вони сакви дорожні
Обкрадають і в порожні
Фальш кладуть, що того ж дня
П’яний і подав з коня,
Ніби: «Цар велить боярам,
Потай щоб і незабаром,
І царицю і приплід
Кинуть в море, щез би й слід».
Що робитимеш? Бояри
Посмутилися від кари,
Бо цариця ж без вини,
А проте пішли вони
Повістить цареву волю –
Їй та синові недолю.
Прочитали той наказ,
І гуртом царицю враз
В бочку з сином посадили,
Обсмолили, покотили
І пустили в окіян, –
Так, мов, цар велів Салтан.
В синім небі сяють зорі,
Хвилі грають в синім морі;
В небі хмара йде одна,
В хвилях бочка порина.
Мов нещасна удовиця,
Плаче, тужить там цариця,
І зростає хлопченя
Щогодини, не щодня.
День минув, вона голосить,
А дитина ж хвилю просить:
«Вільна хвиле, слухай нас!
Ти гуляєш повсякчас,
В путь ідеш з свого хотіння,
В морі точиш ти каміння,
Топиш берег ти землі,
Підіймаєш кораблі,
Не згуби ти наші долі,
Стати дай на суходолі».
Той почувши голосок,
Хвиля разом на пісок
Бочку винесла легенько
І відринула тихенько.
Мати чує – не гойда,
Знизу вже земля тверда;
Вийти ж хто на світ поможе
Їм із бочки? Правий боже!
Син підвівсь, устав з колін,
Тім’ям в дно уперся він
Та, натужившись легенько,
«Як би, – каже, – люба ненько,
Тут зробити нам вікно?»
І одразу вибив дно.
Мати й син тепер на волі;
Дуб зелений на роздоллі,
Поле, острів, береги,
Синє море навкруги.
Син подумав: слід подбати,
Щоб вечерю добру мати.
Гілку з дуба він лама,
Натягає обома
Од хреста шнурок шовковий,
Ось і лук уже готовий;
Ще тростинку він зламав,
Загострив і стрілку мав.
І пішов над море хутко
На мисливські роздобутки.
Чує, – з моря зойк іде,
Хтось в біді, та хто і де?
Прислухається, не диха,
Далі глянув, бачить – лихо:
Лебедиця то в біді, –
В’ється шуляк при воді,
Та, сердешна, плава, крутить,
Хлюпа, воду каламутить.
Він же кігті розпустив,
Дзьоб держить напоготів…
Враз тут стрілка заспівала,
Шию хижу пробивала,
Лук одвів стрілець тоді;
Кров він бачить на воді,
Шуляк в морі потопає
І не птахом проквиляє,
Лебедиця ж не тіка,
Плине поруч шуляка
І, крилом його добивши,
Смерть видиму прискоривши,
До царенка опісля
Так по-руському мовля:
«Ратівниче, сине царський, .
Через вчинок твій рицарський,
Що зберіг життя мені,
Ти не їстимеш три дні,
Бо стріла упала в море –
Це, однак, іще не горе.
Я послугу відслужу,
Слухай далі, що скажу:
Чув ти зойки лебедині
А зберіг життя людині.
Стрелив ти на шуляка,
А забив чарівника.
Теє ввік я не забуду,
Знайдеш ти мене усюди,
А тепер назад вертай,
Не тужи, і спать лягай».
Полетіла лебедиця,
А царенко і цариця
Голод свій перемогли,
Спать натщесерце лягли.
Ранком син розплющив очі,
Проганяє мрії ночі,
І не вірить сам собі:
Місто бачить на горбі.
Білий мур кругом зубчастий,
І хрести з-за муру часті
Сяють золотом вгорі, –
То церкви й монастирі.
Будить матір він: «Дивіться!“
Тільки ойкнула цариця…
Він же каже: «Пізнаю
Лебедицю я мою».
Мати й син ідуть у місто;
Оглушили урочисто
Їх у брамі дзвонарі,
В дзвони вдаривши вгорі;
Враз майдан народу повний,
Бога славить хор церковний,
І в ридванах золотих
Зустрічає почет їх;
Всі їх бучно величають
І царевича вінчають
На князівство, і прийма
Він тут владу над всіма.
І від того дня в столиці,
З ласки – дозволу цариці,
Княжа воля – всім закон,
Ім’я ж князеві – Гвідон.
Вітер морем повіває,
Він вітрила надимає,
Плеще хвилями в судно,
І біжить собі воно.
Корабельники юрбою
Розмовляють між собою, –
На знайомім острівку
Диво стало на піску:
Місто бачать там на славу,
Пристань і міцну заставу.
З пристані гармати б’ють,
Знак пристати подають.
Ось причалили, як треба,
Кличе князь купців до себе,
Не шкодує страв, вина,
І питати почина:
«Чим, купецтво, торгували?
І куди то пропливали?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці,
Крам наш – лиси чорнобурі,
Соболі дорогошкурі;
Та торгівлі вже кінець,
На схід сонця навпростець
Мимо острова Буяна,
В царство їдемо Салтана…»
Каже князь тоді купцям:
«Добра путь, панове, вам
По просторах окіяна
До славетного Салтана;
Мій йому низький поклін».
Попливли купці, а він
Все за парусом слідкує
І за чимсь немов жалкує.
Зирк – лебідка перед ним
Плине лоном водяним.
«Добрий день, мій князю гарний!
Тихий чом, як ранок хмарний?
Засмутився ти чому?» –
Каже так вона йому.
Журно князь одповідає:
«Зовсім туга посідає,
Я знесилів у борні, –
Батько мій у далині,
Бачити б його мені».
Лебедиця каже: «Горе
Он якеє, – хочеш в море,
Навздогін за тим судном;
Будь же, князю, комаром“.
І крилом вона махнула,
Воду спінила, хлюпнула
І оббризкала його
З голови до ніг всього.
Тут він в крапку умалився,
В комара перемінився,
Пискнув щось і полетів,
Ген, де парус миготів.
Нишком на судно спускався
І в щілинці заховався.
Вітер весело шумить,
Весело судно біжить
Пріч од острова Буяна,
В царство славного Салтана,
І жадана та земля
Маячить уже здаля.
Ось і берег, сходить треба;
Кличе цар купців до себе,
І позаду тих купців
Молодець наш полетів.
Бачить: на престолі, в златі,
Цар Салтан сидить в палаті,
У короні голова,
Очі ж туга повива.
А ткачиха, кукариха
Й свашка баба Бабариха
Пильно, затаївши дух,
Кожний царський ловлять рух.
Цар Салтан купців садовить
Всіх за стіл і так він мовить:
«Ви в якій, скажіть мені,
Побували стороні?
Як за морем, чи щасливо?
І яке у світі диво?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці;
Поза морем все щасливо,
В світі ж ось яке є диво:
Був на морі островок,
Не земля – самий пісок,
Не водивсь там звір і птиця,
Ріс дубок лиш одиниця;
А тепер з’явилось там
Місто – всім зразок містам:
Сяють скрізь церкви хрестами,
Всюди тереми з садами;
Там Гвідон князює, він
Передав тобі поклін».
Цар Салтан дивує чуду;
«Як живий, – говорить, – буду,
На той острів попливу,
У Гвідона поживу».
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха,
Не хотять пустить царя
У далекі ті моря.
«Ну й дивинка ж то, їй-право, –
Підморгнувши тим лукаво,
Кухариха промовля. –
Город, а під ним земля!
Знайте, от що не дрібниця
В лісі десь росте ялиця,
Білка там пісні співа
І горішки розбива;
І не проста то робота, –
Їх лушпина щирозлота,
Смарагдовеє зерно,
Чудо – ось яке воно».
Чудо те царя дивує,
А комар тремтить, лютує,
Вмить до тітки підліта, –
Сполотніла зразу та,
Хап себе за праве око,
І не бачить з того боку.
Слуги, свашка і сестра
В галас, ловлять комара:
«А, – кричать, – стоклята мошко!
Начувайсь!..“ А він потрошку
У вікно, над окіян,
Та й полинув на Буян.
Знов над морем князь гуляє,
Очі в синє він втупляє;
Зирк – лебідка перед ним
Плине лоном водяним.
«Добрий день, мій князю гарний!
Тихий чом, як ранок хмарний?
Засмутився ти чому?» –
Каже так вона йому.
Князь Гвідон одповідає:
«Зовсім туга посідає;
Диво дивне завести
Я б хотів, – чи знаєш ти? –
В лісі десь росте ялиця,
Диво, справді, не дурниця:
Білка там пісні співа
І горішки розбива;
І не проста то робота, –
Їх лушпина щирозлота,
Смарагдовеє зерно;
Та чи й правда ще воно?»
Лебедиця каже: «Люди
Славлять істину про чудо;
Білку знаю я сама;
Не сумуй же ти дарма, –
Визволителю і другу
Радо я зроблю послугу».
Князь додому поспіша,
Підбадьорилась душа,
В браму входить він широку.
Що ж? Ялина перед око,
Золотий при людях всіх
Білка розбива горіх,
Відтіля смарагд виймає,
А лушпиночки складає
В купки, мудра голова,
І з присвисткою співа,
При шановнім всім народі:
«Гей, у саді, чи в городі».
Князь тут майже остовпів;
«Ай лебідка, – під той спів
Каже він, – пошли їй, боже,
Як мені, усе, що гоже!“
Князь для білки з кришталя
Збудував домок після,
Варту ставив коло нього
Ще і писаря старшого,
Щоб оріхи брав на карб.
Білці – шана, князю – скарб.
Вітер морем повіває,
Він вітрила надимає,
Плеще хвилями в судно,
І біжить собі воно
Близько острова крутого,
Близько міста чарівного;
З пристані гармати б’ють,
Знак пристати подають.
Знов купцям причалить треба;
Кличе їх Гвідон до себе,
Не шкодує страв, вина
І питати почина:
«Чим, купецтво, торгували?
І куди то пропливали?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці,
Кіньми ми баришували,
Дончаків, бач, продавали,
А тепер настав нам час, –
Довгий шлях чекає нас:
Мимо острова Буяна,
В царство славного Салтана…»
Каже князь тоді купцям:
«Добра путь, панове, вам
По просторах окіяна
До славетного Салтана;
Передайте, щоби він
Князів мій прийняв поклін».
Гості князеві вклонились,
На судно – і в путь пустились.
Хутко князь до моря й сам,
Бачить – лебедиця там.
Він до неї: «Серце прагне,
Поривається і тягне…»
Знову тут вона його
Вмить оббризкала всього:
Обернувся князь на муху,
Полетів що тільки духу,
І між моря та небес
На судні сховався десь.
Вітер весело шумить,
Весело судно біжить
Пріч од острова Буяна,
В царство славного Салтана,
І жадана та земля
Маячить уже здаля.
Ось і берег, сходить треба;
Кличе цар купців до себе,
І позаду тих купців
Молодець наш полетів.
Бачить: на престолі, в златі,
Цар Салтан сидить в палаті,
У короні голова,
Очі ж туга повива.
А ткачиха, Бабариха
Й сліпоока кухариха
Посідали край стола,
Кожна, мов та жаба, зла.
Цар Салтан купців садовить
Всіх за стіл і так він мовить:
«Ви в якій, скажіть мені,
Побували стороні?
Як за морем, чи щасливо?
І яке у світі диво?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці;
Поза морем все щасливо,
В світі ж ось яке є диво:
В морі острів ген лежить,
Місто на йому стоїть,
Сяють скрізь церкви хрестами,
Там палац поміж садами,
І ялина перед ним,
А при ній з кришталю дім;
В домі білка, – йде на руки,
А вигадниця ж на штуки!
Все пісні вона співа
І горішки розбива;
І не проста то робота, –
Їх лушпина щирозлота,
Смарагдовеє зерно;
Білці варту тій дано
На послуги й задля честі,
А щоб лік горіхам вести, –
Писар там стоїть старший;
Салютує військо їй;
Із лушпини гроші биті
Розпускають там по світі;
А смарагд несуть дівки
По коморах в тайники;
Люди там живуть багато,
Хат немає, скрізь палати;
Там Гвідон князює, він
Передав тобі поклін».
Цар Салтан дивує чуду:
«Як живий я тільки буду,
На той острів попливу,
У Гвідона поживу».
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха
Не хотять пустить царя
У далекі ті моря.
Усміхнувшись набік, стиха
Так проказує ткачиха:
«Ну й дива вже ваші ці!
Білка б’є десь камінці,
Кида з золота шкарлупки,
Та гребе смарагди в купки,
Правду кажете, чи ні, –
Зовсім речі то дрібні.
Є у світі справжнє диво:
Море спіниться бурхливо,
Ізбунтіє, загуде,
Рине в берег, опаде
З висоти на піски чисті,
І постануть в тому місці,
В панцерах, мов жар зорі,
Тридцять три богатирі,
Красуні, в очах одвага,
Юних велетнів ватага,
Рівні всі, вершок в вершок,
Чорномор їм ватажок.
Цеє диво – справді диво,
Як казати справедливо!»
На слова її такі
Всі мовчать купці тямкі.
Диво те царя дивує,
А Гвідон тремтить, лютує…
Вмить до тітки підліта, –
Сполотніла зразу та,
Хап себе за ліве око,
І не бачить з того боку.
Всі у крик: «Лови, лови,
Та дави його, дави!..
Ми тебе, постій но малої
Підожди…» А князь удалий
У вікно, над окіян,
Та й полинув на Буян.
Князь над морем знов гуляє,
Очі в синє він втупляє.
Зирк – лебідка перед ним
Плине лоном водяним.
«Добрий день, мій князю гарний!
Тихий чом, як ранок хмарний?
Засмутився ти чому?» –
Каже так вона йому.
Князь Гвідон одповідає:
«Зовсім туга посідає –
Диво дивне в мій би край
Перенести як, порай».
«А яке ж таке це диво?»
«Море спіниться бурхливо,
Ізбунтіє, загуде,
Рине в берег, опаде
З висоти на піски чисті,
І постануть в тому місці,
В панцерах, мов жар зорі,
Тридцять три богатирі,
Юнаки, краса, відвага,
Бравих велетнів ватага,
Рівні всі, вершок в вершок,
Чорномор їм ватажок».
Відказала лебедиця:
«Он чого душа смутиться!
Друже, горя тут нема,
Диво знаю те сама;
Всі ці рицарі підводні,
То брати мої, сьогодні
Їх до себе в гості жди,
Сум покинь, додому йди».
Князь пішов, де ділось горе! –
Сів на башту, і на море
Став глядіти: море враз
Схвилювалося в той час,
Ринуло на піски чисті,
І постали в тому місці
Тридцять три богатирі;
В панцерах, мов жар зорі,
Струнко в ряд ідуть по двоє,
І величний сивиною
Ватаг спереду іде,
Їх до города веде.
З башти князь Гвідон збігає,
Вже й народ гостей стрічає;
Каже ватаг так йому
І народові всьому:
«Лебедиця нас послала
І наказом наказала
Славний город берегти
І в обхід навколо йти;
І щоденно від сьогодні
Із морської ми безодні
Будем разом виходжать,
Стін високих пильнувать.
Так побачимось ми скоро,
А тепер нам час у море,
Нам бо легше у воді“.
Розійшлися всі тоді.
Вітер морем повіває,
Він вітрила надимає,
Плеще хвилями в судно,
І біжить собі воно
Близько острова крутого,
Близько міста чарівного;
З пристані гармати б’ють,
Знак пристати подають.
Знов купцям причалить треба;
Кличе їх Гвідон до себе,
Не шкодує страв, вина
І питати почина:
«Чим, купецтво, торгували?
І куди то пропливали?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці;
Цей раз мали ми з собою
Срібло, золото і зброю,
І тепер нам вийшов час, –
Довгий шлях чекає нас:
Мимо острова Буяна,
В царство славного Салтана».
Каже князь тоді купцям:
«Добра путь, панове, вам
По просторах окіяна
До славетного Салтана,
Та скажіте, щоби він
Князів мій прийняв поклін».
Гості князеві вклонились,
На судно – і в путь пустились.
Хутко князь до моря й сам,
Бачить – лебедиця там.
Він ізнову: «Серце прагне,
Поривається і тягне…»
Знову тут вона його
Вмить оббризкала всього;
Тут він дуже умалився,
У джмеля перемінився,
Загудів і полетів
Ген, де парус миготів,
Нишком на корму спускався
І в щілинці заховався.
Вітер весело шумить,
Весело судно біжить
Пріч од острова Буяна,
В царство славного Салтана,
І жадана та земля
Маячить уже здаля.
Ось і берег, сходить треба;
Кличе цар купців до себе,
І позаду тих купців
Молодець наш полетів.
Бачить: на престолі, в златі,
Цар Салтан сидить в палаті,
У короні голова,
Очі ж туга повива.
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха
Близько нього, – чотирма
Троє стежать за всіма.
Цар Салтан купців садовить
Всіх за стіл і так він мовить:
.Ви в якій, скажіть мені,
Побували стороні?
Як за морем, чи щасливо?
І яке у світі диво?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці;
Поза морем все щасливо;
В світі ж ось яке є диво:
В морі острів ген лежить,
Місто на йому стоїть;
Там щодня буває диво:
Море спіниться бурхливо,
Ізбунтіє, загуде,
Рине в берег, опаде
З висоти на піски чисті,
І постануть в тому місці,
В панцерах, мов жар зорі,
Тридцять три богатирі;
Юнаки, краса, відвага,
Бравих велетнів ватага,
Рівні всі, вершок в вершок;
Сивий їхній ватажок,
З моря Чорномор виходить,
Парами він їх виводить,
Щоб той острів берегти
І в обхід навколо йти;
Дбалістю те військо дише,
В цілім світі найпевніше;
Там Гвідон князює, він
Передав тобі поклін».
Цар Салтан дивує чуду.
«Як живий я тільки буду,
На той острів попливу,
У Гвідона поживу».
Кухариха і ткачиха
Ні телень, а Бабариха,
Усміхнувшись, промовля:
«Море десь то, відтіля
Люди якось виникають,
І, вартуючи, блукають, –
Де ж тут, – правда то, чи ні, –
Диво те, скажіть мені?
Чи таке ж є в світі диво?
Чутка йде така правдива:
Десь царева є дочка,
Не надивишся, така:
Вийде вдень – і сонце блідне,
Уночі – навколо видно,
Сяє місяцем коса,
На чолі зоря-краса,
Вся вона велична, пишна,
Пава ніби йде розкішна,
А розмова, – ну, така,
Мов би струмінь протіка.
Як казати справедливо,
Диво це – так справді диво!»
Теревені бабські ці
Мовчки слухають купці;
Диво те царя дивує,
А царенко хоч лютує,
Все ж, як тіток, не кара,
Бо бабуня ж то стара;
Гнівно він гуде, кружляє,
Сів на ніс, жало встромляє,
І у баби місце те
Пухирем уже цвіте.
Знов зчинилася тривога:
«Поможіть бо, ради бога!
Калавур! лови, лови,
Та дави його, дави!..
Ми тебе! Постій-но мало,
Підожди!..» А джміль удалий
У вікно, над окіян,
Та й полинув на Буян.
Понад морем князь гуляє,
Очі в синє він втупляє,
Зирк – лебідка перед ним
Плине лоном водяним.
«Добрий день, мій князю гарний!
Тихий чом, як ранок хмарний?
Засмутився ти чому?» –
Каже так вона йому.
Князь Гвідон одповідає:
«Зовсім туга посідає;
Бачу, в кожного сім’я;
Нежонатий тільки я».
«Хто ж тобі до мислі буде?»
«Та на світі, кажуть люди,
Десь царева є дочка,
Не надивишся, така:
Вийде вдень – і сонце блідне,
Уночі – навколо видно,
Сяє місяцем коса,
На чолі зоря – краса,
Вся вона велична, пишна,
Пройде – пава та розкішна;
Мед – розмова… ну, така,
Мов би струмінь протіка.
Тільки, може, це облуда?»
Князь боїться – що то буде?
Лебедиця опісля,
По мовчанні, промовля:
«В світі є така дівиця,
Та жона не рукавиця,
Що, схотів, з руки струснув
І за пояс затиснув.
Прислужусь тобі я радо,
Ось тобі моя порада:
Все обдумай до пуття,
Не було щоб каяття».
Князь Гвідон почав божитись,
Що пора йому дружитись,
Що усе уже воно
Передумано давно;
Що палкій душі все рівно,
І ладен він по царівну
Пішкувати відсіля,
Будь хоч де ота земля.
Тут вона, зітхнувши, каже:
«Нащо йти далеко, княже!
Близько доля, знай, твоя,
Бо ота царівна – я“.
Те сказавши, білокрила
Лебедиця полетіла
Над водою угорі, –
І на берег, в чагарі,
Там струснула одіж дивну,
Перекинулась в царівну:
Сяє місяцем коса,
На чолі зоря – краса,
Вся вона велична, пишна,
Пройде – пава та розкішна,
А розмова, – ну, така,
Мов би струмінь протіка.
Князь царівну тут вітає,
Та до серця пригортає,
До матусі скоро йде,
Нареченую веде;
Там, упавши на коліна,
«Мамо, – каже, – ось для сина
Серцем обрана жона,
Доня буде вам вона.
Дайте, просим маму любу,
Дозвіл стати нам до шлюбу,
Ви дітей благословіть
У любові й згоді жить».
Мати, взявши по закону
З божника святу ікону,
Каже слізно діточкам:
«Дай же, боже, щастя вам!»
Князь, посватавши, не длявся,
Із царівною вінчався,
Стали жить та поживать
Та приплоду дожидать.
Вітер морем повіває,
Він вітрила надимає,
Плеще хвилями в судно,
І біжить собі воно
Близько острова крутого,
Близько міста чарівного;
З пристані гармати б’ють,
Знак пристати подають.
Стали на причал, як треба;
Кличе князь купців до себе,
Не шкодує страв, вина
І питати почина:
«Чим, купецтво, торгували
І куди то пропливали?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці;
Торгували ми недаром
Непоказаним товаром,
Та вже дома треба буть;
На схід сонця наша путь:
Мимо острова Буяна,
В царство славного Салтана».
Каже князь тоді купцям:
«Добра путь, панове, вам
По просторах окіяна
До славетного Салтана.
Нагадайте ви йому,
Владареві отому:
Намір той невже забутий –
Обіщав у нас він бути.
Шлю я свій йому поклін».
Попливли купці, а він
Дома на цей раз остався,
З жінкою не розлучався.
Вітер весело шумить,
Весело судно біжить
Пріч од острова Буяна,
В царство славного Салтана,
І знайома та земля
Маячить уже здаля.
Ось і берег, сходить треба;
Кличе цар купців до себе.
До палат ідуть купці,
Бачать: цар там у вінці,
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха
Близько нього, – чотирма
Троє стежать за всіма.
Цар Салтан купців садовить
Всіх за стіл і так він мовить:
«Ви в якій, скажіть мені,
Побували стороні?
Як за морем, чи щасливо?
І яке у світі диво?»
Так у відповідь купці:
«Ми по всіх світах плавці,
Поза морем все щасливо,
В світі ж ось яке є диво:
В морі острів ген лежить,
Місто на йому стоїть,
Сяють скрізь церкви хрестами,
Там палац поміж садами
І ялина перед ним,
А при ній з кришталю дім;
В домі білка, – йде на руки,
І такі там робить штуки! –
Все пісні вона співа
І горішки розбива;
І не проста то робота, –
Їх лушпина щирозлота,
Смарагдовеє зерно;
Білці варту й слуг дано.
Є там ще і інше диво:
Море спіниться бурхливо,
Ізбунтіє, загуде,
Рине в берег, опаде
З висоти на піски чисті,
І постануть в тому місці,
В панцерах, мов жар зорі,
Тридцять три богатирі,
Красуні, в очах одвага,
Юних велетнів ватага,
Рівні всі, вершок в вершок,
Чорномор їм ватажок;
Дбалістю те військо дише,
В цілім світі найпевніше.
А у князя там жона –
Ну, красуня чарівна:
Вийде вдень – і сонце блідне,
Уночі – навколо видно,
Сяє місяцем коса,
На чолі зоря-краса.
Князь Гвідон там управляє,
Кожен його вихваляє,
Передавши свій поклін,
Нарікав на тебе він,
Говорив, – невже забуто
Обіцянку в гості бути?»
Цар на цей не втерпів раз,
Флот ладнати дав наказ,
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха
Не хотять пустить царя
У далекі ті моря.
Та цареві що до того?
Глянув він з престолу строго,
«Хто я, цар, чи немовля? –
Згрізна так він промовля: –
Ниньки ж їду!» Тут він тупнув,
Геть пішов, дверима гупнув.
Край вікна Гвідон сидить,
Мовчки в море він глядить:
Море тихе, не хлюпоче,
Ледве-ледве лиш тріпоче,
І геть-геть, в блакитній млі
Забриніли кораблі:
Рівниною окіяна
Їде флот царя Салтана.
Скочив князь, вікно штовхнув,
Дужим голосом гукнув:
«Матінко моя, царице!
Ти, княгине-молодице!
Ви погляньте у вікно:
Батько їдуть он-оно!“
Флот іде у пристань вірну.
Князь навів трубу прозірну:
Цар стоїть на чардаку,
Теж зорить в трубу таку;
З ним ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха;
Всі дивуються вони
Із чужої сторони.
Враз гармати загриміли,
По дзвіницях задзвонили, –
Князь до моря, – під той дзвін
Там царя стрічає він
Та ткачиху, кухариху
Й свашку бабу Бабариху;
Князь у город їх веде
І мовчить, мов сам іде.
До палацу він з гостями;
Їм у очі сяйво з брами:
То у панцерах в дворі
Тридцять три богатирі,
Юнаки, краса, відвага,
Бравих велетнів ватага,
Рівні всі, вершок в вершок,
З ними сивий ватажок.
Цар іде двором широким:
Там ялина перед оком,
Пісню білочка співа,
Злот горішок розбива,
І смарагдинку виймає
Та в торбиночку ховає;
А лушпиння золоте
Вкрило все подвір’я те.
Гості далі йдуть, – квапливо
Дивляться, – княгиня – диво:
Сяє місяцем коса,
На чолі зоря-краса,
Виступцем підходить, пишна,
Ніби пава та розкішна,
Із свекрухою удвох.
Глянув цар на них обох,
Серце тьохнуло гаряче:
«Що таке? Дружину бачу!
Як!“ – І дух йому забивсь…
Цар сльозами тут заливсь,
Обіймає він царицю,
І синочка й молодицю;
Всі сідають до стола,
Радість – бесіда пішла.
А ткачиха, кухариха
Й свашка баба Бабариха
Поховались так були,
Що насилу їх найшли.
Тут провинниці ридали
І про все розповідали…
З радощів Салтан усіх
Одпустив додому їх.
День минув – і напідпитку
Спать царя поклали дітки.
Я там був; мед, пиво пив,
Та лиш вуса замочив.
Автор: Пушкін Олександр (1799-1837)
Переклад: Петрушевський Борис (1885-1937)
Дякую за підтримку проєкту «Ведмежата-клуб»!
Як зробити читання казки про царя Салтана корисним для дитини
Малюки більш раннього віку — до 3 років — також із задоволенням слухають римовані рядки: це заспокоює, створює атмосферу затишку й близькості з батьками, привчає крихітку до слухання казок. І — закладає фундамент для любові до читання.
- Створіть затишок: перед сном приглушіть світло, вмостіться поруч із дитиною. У такій атмосфері малюкові легше зануритися в історію й відчувати себе в безпеці.
- Використовуйте ілюстрації: якщо ви можете читати казку про царя Салтана з картинками, показуйте їх у ході сюжету. Запитайте: «Що зараз відчуває Гвідон? Як він долає труднощі?». На сайті “Ведмежата-клуб” я створила для вас унікальні ілюстрації доя кожної казки! Залишайтесь з нами.
- Обговорюйте: навіть якщо дитина ще маленька, ставте прості запитання: «Хто тобі сподобався найбільше? Чому?» Це формує навичку міркувати й виражати емоції.
- Грайте голосом: навіть якщо ви читаєте Пушкіна казку про царя Салтана онлайн, усе одно спробуйте змінювати інтонацію: говорити строго, весело або тихо. Так дитина краще відчуває характер героїв. Нехай не тільки книжки надихають майбутнього читача на любов до читання.
- Враховуйте вік: для малюків зручно читати казку про царя Салтана великим шрифтом — так вони бачать текст, можуть «супроводжувати» читання очима й швидше запам’ятовують слова.
- Малюки до 3 років: тут важливо не перестаратися, адже казка дуже довга. Достатньо декламувати невеликими частинами по 2–3 сцени. При цьому робіть разом щось інше — малюйте, гуляйте, заколисуйте на руках…
Порада автора сайту Наталки України: Чудовим методом вважається читання «в бабусі на колінах». Малюк сидить поруч і бачить текст, а дорослий, читаючи, веде пальцем по словах. Так підключається зорова пам’ять, і дитина поступово знайомиться з буквеною структурою слів. Відомі випадки, коли діти саме так опановували читання.
Особистий досвід: як казки допомагають дітям
Дорогий друже!
Я особливо глибоко розумію цінність казкового слова, тому що сама відчула її у дуже непростий час…
Коли моя молодша донька Катруся тільки народилася, їй довелося кілька днів провести спочатку в реанімації, потім у дитячому відділенні лікарні. Нам, мамам, дозволяли відвідувати малюків лише за розкладом. І одного разу лікар сказав дуже просту, але сильну фразу:
— Читайте дітям казки! Співайте пісеньки. Материнський голос лікує й дає сили боротися.
Я прийняла цю пораду близько до серця. Колисаючи доньку на руках, я декламувала їй рифмовані казки, які добре вивчила напам’ять ще з першою дитиною, і народні історії — “Колобок”, “Курочка Ряба”, “Ріпка”… Спочатку я співала й розповідала тільки для неї, а потім озирнулася й побачила: поруч лежать ще четверо новонароджених, троє з яких перебували в лікарні без мам. І я почала читати для всіх — тихо, але чітко й з любов’ю і вірою у всіх цих мужніх малюків.
Коли у лікарні я розповідала чи співала доньці казку, колисаючи її на руках, Катруся іноді довго й уважно дивилася мені в очі. І я дивувалася дорослості її погляду: вона слухала й наче розуміла кожне слово. Я впевнена, що в ці миті вона думала: «тепер зі мною не лише лікарі й медперсонал, тепер зі мною моя рідна людина, моя мама».
Згодом я попросила чоловіка привезти дитячі книжки, щоб і інші мами могли читати своїм дітям. Ці книжки залишилися у відділенні лікарні в подарунок малюкам, яким довелося боротися за своє здоров’я і навіть життя у стінах цього відділення.
Саме тоді я побачила: казка — це не просто розвага. Це ліки. Голос мами, інтонації, ритм — усе це працює глибше за слова. А коли ми читаємо історії з такою чарівною римою, як казка про царя Салтана, ми не лише знайомимо дитину з міфологією, а й даруємо їй відчуття безпеки й любові.
Дорогий друже!
Читайте дітям навіть тоді, коли вам здається, що вони ще занадто малі, щоб зрозуміти. Ваш голос, увага й тепло створюють фундамент довіри й упевненості, який дитина носитиме з собою все життя.
З любов’ю — авторка сайту «Ведмежата-клуб» Наталка Україна
Усі способи читання — обирайте, що ближче вашій родині
- Повний текст казки про царя Салтана українською підійде для довгого сімейного вечора.
- Можна читати казку про царя Салтана частинами — наприклад, перед сном, по одному епізоду.
- Такий варіант, як читати казку про царя Салтана онлайн, зручний у дорозі: на планшеті чи телефоні.
- А якщо малюк любить розглядати картинки, спробуйте читати казку про царя Салтана з ілюстраціями — це допомагає оживити сюжет. Я з любов’ю створила для вас унікальні, свіжі та зрозумілі дитині малюнки!
5 кроків: як читати казку про царя Салтана з дитиною і зробити її розвивальною
- Оберіть формат. Хочете затишного вечора? Візьміть повний текст казки у художньому перекладі на українську мову. У дорозі чи на відпочинку зручно читати казку про царя Салтана онлайн. А якщо малюк любить ілюстрації — вам потрібно читати казку про царя Салтана з картинками.
- Створіть атмосферу. Перед сном увімкніть нічник, вмостіться поруч. Читати Пушкіна казку про царя Салтана великим шрифтом — це вже маленький ритуал, який дає дитині відчуття стабільності й безпеки.
- Читайте виразно. Використовуйте різні інтонації: суворий голос царя, веселий тон князя Гвідона, тихий шепіт царівни. Так малюк краще розуміє характер героїв і емоційно занурюється в сюжет.
- Обговорюйте в процесі. Не поспішайте: після кожного епізоду запитайте дитину — «Що тобі сподобалося? Чому Гвідон так учинив?» Це прості, але важливі кроки для розвитку мислення й емоційного інтелекту.
- Закріпіть враження. Запропонуйте малюкові намалювати улюблений момент з історії або вигадати власний фінал. Тоді казка про царя Салтана для читання перетворюється не просто на розвагу, а на інструмент для творчості й самовираження.
Намагайтеся звертати увагу дитини не лише на пригоди, а й на вчинки героїв. Чому Гвідон зробив так, а не інакше? Що робить царівну доброю? Такі розмови вчать дитину розпізнавати емоції, розуміти наслідки дій і будувати свої перші «правила добра».
Можна запропонувати малюкові намалювати власну картинку до казки: це допомагає не просто слухати, а проживати історію.
