В кинутому замку жив незвичайний привид на ім’я Шуршик. Усі гадали, що він лякає гостей, але насправді він сам боявся темряви й носив із собою маленький ліхтарик. Ця добра й жартівлива на Хелловін казка розповість дітям про те, що сміливість буває різною, і інколи важливіше не лякати, а допомагати. Залишайтеся на сайті “Ведмежата-клуб”! Тут — все створене з любов’ю для ваших діток.
Привид із ліхтариком: добра історія для дітей
Чому я раджу читати цю та інші історії саме на сайті «Ведмежата-клуб»?
Мої казки створені так, аби Хелловін казки сприймалися дітьми не як доповнення до страшного свята, а як весела й добра пригода. Кожна історія розвиває уяву, почуття гумору й вчить дитину долати страхи через гру.
«Ведмежата-клуб» — це простір, де батьки можуть знайти перевірені, теплі й пізнавальні казки для читання перед сном чи на сімейних святах. Тут Гелловін стає святом гумору, дружби, сміху й веселощів.
Читайте також інші добрі Хелловінські казки:
А також — захоплюючі авторські загадки до Хелловіну, яких більше ніде не зустрінеш!
Запрошуйте до нашої теплої дружної компанії інших дорослих і дітей!
Тут дуже круто!
Частина 1. Замок і ліхтарик
У старезному замку, де двері самі собою рипіли, а павуки плели хитрі мотузки поперек коридорів, жив маленький привид. Його звали Шуршик.
Усі в окрузі були певні: варто лише стемніти — і він тут як тут, літає по залах, шарудить шторами й полохливо грюкає віконницями.
Та насправді все було навпаки.
Шуршик зовсім не любив темряву. Навіть боявся її.
Тому він носив із собою крихітний ліхтарик — жовтий, як шматочок льодяника. І щоразу ввечері, загортаючись під старе рядно, тихо промовляв:
— Темрява — це страшно! Краще я посиджу поруч з промінчиком. Ліхтарик маленький, зате надійний.
І від того весь величезний замок здавався йому не похмурим, а наче наповненим теплими вогниками — такими, що бувають у дитячих снах.
Частина 2. Насмішки старших
Старші привиди, великі й поважні, збиралися вечорами у Великій Залі. Вони шепотіли «ууууу» так голосно, що люстри дзвеніли, і змагалися, хто кого сильніше налякає.
А коли повз пролітав Шуршик зі своїм ліхтариком, усі одразу починали реготати:
— Ха-ха-ха! Привид із ліхтариком! — єхидно посміхався сивий Старий.
— Та хто ж тебе злякається? — підвивав довжелезний Тягнуль, у якого простирадло тяглося аж до підлоги.
— Може, ти краще станеш ліхтарником? — підморгувала бабуся-привид, загорнута в шалик.
І так щовечора!
Шуршик червонів — наскільки взагалі може почервоніти прозорий привид. Він ніяково крутився в повітрі, ніби забував, де в нього голова, а де хвостик.
А потім тихенько відлітав у куток і сумно гойдався там, як загублена кулька.
Він теж мріяв стати справжнім, страшним-престрашним привидом, щоб усі ахали й тремтіли. Але відпустити ліхтарик із лапок ніяк не міг — той світився теплим жовтим оком і наче шепотів:
— Не кидай мене, Шуршику. Зі мною не так вже й лячно.
Частина 3. Підготовка до Хелловіну
Наближалося найголовніше свято в замку — Хелловін. У цей день привиди намагалися лякати особливо старанно: розмахували фіранками, стукали кришками від скринь і підвивали на різні голоси.
У Великій Залі панував переполох.
Скелет Потріскун полірував свої ребра до блиску й бурмотів:
— Щоб дзвеніли гучніше від каструль!
Кажани так репетирували хором своє «пі-і-і-і-і!», що у привидів дрижали простирадла.
Навіть стара скриня скрипіла навмисне голосніше, ніж завжди — вона теж хотіла узяти участь у ляканні.
— Ну що, Шуршику, — сказав поважний Старий, — сьогодні твій зоряний час. Полетиш і налякаєш бодай когось.
— Але ж… — почав було Шуршик.
— Ніяких «але»! — суворо мовила бабуся-привид, пов’язуючи собі на голову мереживну павутинку замість шаля. — Усі мають лякати. Такий звичай!
А товстий чорний кіт, що жив у замку, ліниво позіхнув і промуркотів із печі:
— Із ліхтариком ти будеш радше смішним, ніж страшним. Мяу. Але що ж, спробуй, може, й вийде.
Шуршик зітхнув, притиснув до себе свій сяючий ліхтарик і подумав:
«Ох… аби тільки не забути слово “бу-у-у”…»
Частина 4. Великий провал
Надвечір Хелловіну замок ожив — світилися гарбузи-ліхтарі, скелети грюкали кісточками в такт, миші пищали так гучно, що шибки у вікнах дрижали.
Шуршик несміливо вилетів на подвір’я.
Він затис ліхтарик у лапках і вирішив: «Треба бути по-справжньому страшним!»
Вимкнув вогник, набрав повітря в прозорі щічки й протягнув:
— Бу-у-у-у-у!
Але в темряві мигнула його власна тінь на стіні — з величезними руками й круглою, немов гарбуз, головою.
Шуршик голосно пискнув:
— ОЙ!
І відразу знову ввімкнув ліхтарик.
Діти у костюмах відьмочок і піратів, що проходили повз, розсміялися:
— Дивіться, привид злякався сам себе!
— А в нього ще й ліхтарик! Ха-ха-ха!
Шуршик почервонів від маківки до хвостика й ладен був провалитися крізь землю.
«Ну все, — подумав він, — тепер мене точно кликатимуть не Шуршик, а… Ліхтарик-Пузир!»
Він заховався за стару бочку й так гучно зітхнув, що навіть павуки завмерли від здивування.
Частина 5. Несподівана біда
І раптом — клац!
Усі ліхтарі на вулиці разом згасли.
Спершу один, потім другий, а тоді одразу всі.
Стало так темно, що навіть коти перестали нявкати, а діти в костюмах збилися в купку.
— Ми нічого не бачимо! — налякано прошепотіла маленька відьмочка з кривим ковпаком.
— А раптом тут… справжні монстри? — пискнув хлопчик-пірат, хапаючись за дерев’яну шаблю.
— Я додому хочу! — завищали відразу три маленькі гарбузики (насправді це були діти в костюмах, але виглядало моторошно).
Старші привиди теж розгубилися.
— Е-е-е… ну… — протягнув Старий, натикаючись лобом на ліхтар.
— Без світла й лякати якось незручно, — буркнула бабуся-привид, поправляючи свою павутинку.
Усі завмерли. Ні зірок, ні місяця — наче сам чорний кіт накрив небо своїм хвостом.
І тільки один маленький вогник тремтливо мигав за бочкою.
То був ліхтарик Шуршика.
Шуршик виглянув з-за бочки. Ліхтарик тремтів у нього в лапках, але все одно світив яскраво-жовтим промінцем.
— Не бійтеся! — пискнув він, теж дрижачи від страху, мов желе. — Я… я можу освітити вам дорогу!
І раптом сталося диво.
Діти перестали плакати й пригорнулися одне до одного.
— Дивіться! Маленький привид зі світлом! — вигукнула дівчинка в костюмі феї.
— Він не страшний, він… добрий! — додав хлопчик-пірат.
Шуршик піднявся вище, здійняв ліхтарик над головою й полетів уперед.
Світло розсипалося золотими колами по землі. Діти йшли за ним, тримаючись за руки, а привиди з замку обережно тяглися слідом, бурмочучи:
— Хм… ну принаймні хтось бачить дорогу.
Шуршик відчував, як у нього тремтить хвостик, але тепер це була не боягузливість, а сміливість.
Адже сміливий — це не той, хто не боїться, а той, хто допомагає, навіть коли страшно.
Частина 7. Новий герой
Коли процесія дійшла до головної площі, світло ліхтарика ще сяяло. Діти заплескали в долоні й закричали:
— Ура! Це найкращий привид у світі!
— Він не лякає, він допомагає!
Відьмочки в ковпаках уклонилися, пірат змахнув шаблею, і навіть три маленькі «гарбузики» підстрибнули від радості.
Старші привиди ніяково почухали свої простирадла.
— Ну… лякати — справа важлива, — пробурмотів Старий.
— Але без світла, зізнаюся, страшити було б важкувато, — зітхнула бабуся-привид.
І відтоді в замку вигадали нове звання: «Старший Ліхтарник за сумісництвом із Привидом». Першим і єдиним його отримав Шуршик.
А сам він літав по залах і думав:
«От бачиш, ліхтарику… недаремно ми трималися одне за одного. Страшним бути не так вже й важливо. Куди важливіше — щоб поруч із тобою іншим було не страшно».
І маленький вогник у його лапках мигнув так тепло, що навіть павуки, сидячи в кутках, посміхнулися.
Дякую за підтримку проєкту «Ведмежата-клуб»!
Картинка-гра №10: Розваги з відьмочкою Лілі та кошенятком Фокусом
Дорогі мами й тата! Продовжуйте грати й навчатися разом із нашими розвивальними завданнями. Завантажуйте, друкуйте та створюйте власну книжку ігор для будь-якої нагоди.
Гра 1. «Зайві предмети»
- Роздивіться малюнок із Лілі та її кошеням.
- Ваша мета — знайти всі речі, які зовсім не пасують до солодкого частування.
- Назвіть їх уголос («рушник!», «шкарпетка!») і підрахуйте, скільки несподіваних предметів заховалося серед смаколиків.
Ще веселіше буде, якщо вигадаєте маленьку жартівливу казку: як вони туди потрапили?
Гра 2. «Скільки солодощів?»
- Оберіть категорію для підрахунку: льодяники, мармеладних ведмедиків або цукерки в обгортках.
- Рахуйте разом уголос: «Один… два… три…», водячи пальцем по малюнку.
- Наприкінці обговоріть: яких солодощів найбільше?
А для додаткового тренування пам’яті — закрийте картинку на 5 секунд і спробуйте згадати, скільки саме солодощів ви бачили.
Відео-казка* про Шуршика: авторська екранізація для вас!
*російською мовою
Частина 1. Замок і ліхтарик
Благодарю, что поддерживаете проект «Медвежата-клуб»!
Дорогий друже!
Ця добра казка про Хелловін вчить дітей, що сміливість — це не гучні «бу-у-у» і страшні костюми, а вміння допомагати іншим, навіть коли самому страшно. Читайте подібні історії разом з дитиною на сайті «Ведмежата-клуб» і перетворюйте свято на сімейну пригоду, наповнену теплом, гумором і добротою.
Діліться чарівними історіями з вашими маленькими й дорослими друзями!
Автор сайту: Наталка Україна. Понад 25 років педагогічного досвіду, авторські розвивальні матеріали для дітей від 0 до 6. Кожна казка та гра створені з любов'ю, щоб малюки вчилися через гру, а батьки отримували радість спільної творчості. Додайте сайт до закладок, щоб залишатися з нами!
